|
турніри
| |
| ovsanka | Дата: Понедельник, 02.09.2013, 09:17 | Сообщение # 121 |
 Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Ринок освітніх послуг в Україні.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Ринок_освітніх_послуг
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007-2/doc/2/10.pdf
ПЕРСПЕКТИВИ ОСВІТНЬОЇ
СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА РИНКУ МІЖНАРОДНИХ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ
http://old.niss.gov.ua/Monitor/juli/4.htm
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Понедельник, 02.09.2013, 09:21 | Сообщение # 122 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Чи можуть ефективно використовуватись ресурси, щознаходяться у колективній власності?
ФОРМИ ВЛАСНОСТІ І ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ
http://www.bookz.com.ua/9/05.htm
Право колективної власності
http://www.ebk.net.ua/Book/GPravo/06-10/70903.htm
"Право власності на природні ресурси"
http://shpargalka.org.ua/r....ttp
Коллективная собственность на ресурсы устранит громадное неравенство.
http://vipm.ru/?action=articlez2&a2=89
Аналіз ефективного використання виробничих ресурсів
http://www.br.com.ua/referats/Economica_pidpriemstva/26619.htm
Інтенсивна розвідка і розробка родовищ корисних копалин веде до виснаження земних надр. Технічна міць сучасного суспільства людей така, що протягом декількох десятиліть може бути використане те, що створювалося природою за мільйони років.
З великою точністю не можна оцінити реальну кількість доступного для видобутку корисного мінерального ресурсу, крім того, це процес дорогий і складний. Запаси мінеральних ресурсів підрозділяються на виявлені і невиявлені. В свою чергу кожна з цих категорій поділяється на резерви – ті копалини, які можна витягти з одержанням прибутку за відповідними цінами при існуючих технологіях видобутку, і ресурси – виявлені і невиявлені ресурси, включаючи ті, які не можуть бути витягнуті з одержанням прибутку при існуючих цінах і технологіях. Більшість опублікованих оцінок не відрізняється точністю і відноситься до резервів. Наприклад, звичайно повідомляється, що доступні запаси нафти можуть бути вичерпані через 40 – 80 років, запаси природного газу через 40 – 100 років.
Щоб відсунути кризу на ринку енергоресурсів і мінеральної сировини, необхідно вже зараз впроваджувати ресурсозберігаючі технології і на стадії переробки і на стадії видобутку.
Розглянемо кілька напрямків рішення цієї проблеми:
Розробка родовищ з більш низьким вмістом корисної речовини. Наприклад, на початку 18 століття рудними вважалися родовища, що містять 13% міді, в у 1900 році питомий вміст міді в рудах, що добуваються на території США, не перевищувало 4 %, зараз ця цифра складає близько 0,6%.
Підвищення віддачі експлуатованого родовища (навіть такої дефіцитної сировини, як нафта, добувається всього 30 – 50% запасів родовища, відповідно 70 – 30% залишається).
Повторне використання. Зараз у промисловості використовується близько 80 металів. При швидкому виснаженні колись багатих родовищ уже зараз деякі метали переходять у розряд рідких і дорогих. Стала дуже актуальна задача повторної переробки металевого брухту. Уже зараз 1/3 алюмінію і 1/3 заліза одержують із брухту. Повторна переробка і використання знижує забруднення навколишнього середовища і заощаджує енергію, необхідну для виплавки металу з руд і їхнього очищення. Для одержання однієї тонни алюмінію з брухту потрібно лише 1/20 частина енергії, що використовується на виплавку з руди й обробку тієї ж кількості алюмінію.
Ефективне використання природних ресурсів. При сучасному використанні корисних копалин лише 1 – 5% використовується у виді готової продукції. Частина сировини, що залишилася - відходи виробництва, які повертаються в біосферу, що у свою чергу є тими ж природними ресурсами, але не знайшли застосування.
http://do2.gendocs.ru/docs/index-439409.html?page=9
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Понедельник, 02.09.2013, 09:27
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Понедельник, 02.09.2013, 09:31 | Сообщение # 123 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| 1. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Господарського кодексу України та інших законів.
Використання природних ресур-сів відповідно до чинної системи екологічного законодавства здійснюється на двох правових титулах (юридичних режимах приналежності) - праві власності та праві природокористу-вання. Така система юридичних засад використання природних ресурсів у цілому визначена в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Так, стаття 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» пе-редбачає порядок загального і спеціального використання природних ресурсів.
Законодавство України гарантує громадянам право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацій-них, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Природні ресурси як об'єкти правовідносин становлять особливу категорію об'єктів, що й обумовлює специфічність їх правового режиму. Перш за все, природні ресурси виконують життєзабезпечувальні (вітальні) функції - фізіологічне існування людини унеможливлюєть-ся за відсутності будь-якого природного ресурсу (у зв'язку з цим більшість природних ре-сурсів у глобальному контексті розглядаються з точки зору міжнародно-правової концепції «загальної спадщини людства»); по-друге, фактичне панування людини над природним ресурсом як форма реалізації прав володільця є відносною; по-третє, щодо природного ре-сурсу вартісна його оцінка як матеріального об'єкта носить синкретичний, конкретно-істо-ричний характер. Такі особливості обумовлюють і специфіку правового режиму природних ресурсів - регулювання їх використання, відтворення та охорони забезпечується вимога-ми як публічного, так і приватного права, що дістає вияв у спеціальному еколого-правовому регулюванні правових засад природокористування. Особливості правового регулювання використання, відтворення та охорони конкретних природних ресурсів (земель, вод, надр, лісів, атмосферного повітря, тваринного та рослинного світу) конкретизуються у нормах по-ресурсових законодавчих актів: Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Кодексі про на-дра, законах «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного по-вітря».
При цьому, відповідно до статті 39 Закону України «Про охорону навколишнього природ-ного середовища», природні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного і місцевого значення.
До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:
територіальні та внутрішні морські води;
природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
атмосферне повітря;
підземні води;
поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї об-ласті;
лісові ресурси державного значення;
природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загально-державного значення;
дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її конти-нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України «Про тваринний світ» і які перебувають у дер-жавній власності, а також об'єкти тваринного світу, що в установленому законодавством по-рядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення;
корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержав-ного значення й інші природні ресурси.
До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені зако-нодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.
Державний облік природних ресурсів, як одна із форм управлінської діяльності у галузі екології, покладається на Кабінет Міністрів України. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища згідно із статтею 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.
Обліком кількості та якості природних ресурсів є юридичне визначена, об'єктивно необ-хідна, вольова діяльність уповноважених суб'єктів, спрямована на внесення передбачених законодавством належно отриманих відомостей у спеціально призначену для цього офіційну облікову та звітну документацію.
Відповідно до статті 17 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» Кабінет Міністрів України має такі компетенції у галузі охорони навколишнього природного середовища:
здійснення реалізації визначеної Верховною Радого України екологічної політики;
забезпечення розробки державних, міждержавних і регіональних екологічних програм;
координація діяльності міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;
встановлення порядку утворення і використання Державного фонду охорони навколиш-нього природного середовища у складі Державного бюджету України та затвердження пере-ліку природоохоронних заходів;
встановлення порядку розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів вико-ристання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне сере-довище, розміщення відходів;
встановлення порядку визначення зборів та їх граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення від-ходів, інші види шкідливого впливу на нього;
прийняття рішень про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду за-гальнодержавного значення;
організація екологічного виховання та екологічної освіти громадян;
прийняття рішень про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, уста-нов і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, в разі порушення ними за-конодавства про охорону навколишнього природного середовища;
управління зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Облік кількісних, якісних, інших характеристик природних ресурсів, обсягів, характеру та режимів їх використання, їх економічна та інша вартісна оцінка здійснюються у формі ве-дення кадастрів природних ресурсів.
Державні кадастри природних ресурсів - це екологічно і юридичне значимі документи, що містять сукупність необхідних, достовірних і об'єктивних відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, реєстрацію власників і користувачів природних ресурсів, дані про природні, екологічні та юридичні властивості природних ресурсів.
В Україні здійснюється ведення земельного, водного, лісового кадастрів, кадастрів тва-ринного світу та родовищ і проявів корисних копалин, що передбачено відповідно Земель-ним, Водним, Лісовим кодексами України, Кодексом про надра та Законом України «Про тваринний світ» (див. також: Порядок ведення державного обліку в галузі охорони атмо-сферного повітря. Порядок ведення державного земельного кадастру Порядок ведення державного водного кадастру.
http://shpargalka.org.ua/r/0/526.html
Використання природних ресурсів на праві власності
1.Суб'єктом господарювання може передаватися у власність земля із закритими во-доймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходять-ся в ній, у тому числі громадянам для ведення селянського (фермерського) господар-ства, а також сільськогосподарським підприємствам - для господарської діяльності.
Право власності на природні ресурси - це система юридичних норм та інших правових за-собів, які регулюють правовідносини щодо землі, надр, вод, лісів, рослинного і тваринного світу, об'єктів природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень влас-ників щодо володіння, користування і розпорядження цими ресурсами.
Зміст права власності на природні ресурси становить сукупність повноважень суб'єктів права власності щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами.
Право володіння суб'єктів права власності на природні ресурси є юридичне гарантова-ною стабільністю власності на природні ресурси, їх невід'ємністю від власників без особис-того волевиявлення, визнання виключності та абсолютності прав на ці ресурси.
Право користування суб'єктів приватної власності на природні ресурси - це юридичне гарантована можливість їх самостійного господарювання та ефективного використання при-родних ресурсів, експлуатації корисних властивостей для задоволення різноманітних потреб власників.
Право розпорядження суб'єктів приватної власності природними ресурсами є юридичне забезпеченою можливістю самостійного використання природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення, надання у використання та відчуження іншим суб'єктам на дого-вірних засадах.
Дана стаття розкриває лише право власності суб'єктів господарювання на землю як один з природних ресурсів, вочевидь, виходячи саме з виключної важливості земель для здійснення господарської діяльності, оскільки земля виконує поліфункціональну роль: є територією дер-жави України, виступає природним ресурсом, основним засобом сільськогосподарського ви-робництва, є територіальним базисом життєдіяльності людини, здійснення господарювання.
Особливості права власності на землю визначені у Земельному кодексі України. Відповід-но до ст. 78 ЗК право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджати-ся земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та дер-жавній власності.
Відповідно до статті 79 ЗК земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Такий принцип у земельному праві отримав назву принципу акцесії.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:
придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
прийняття спадщини;
виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земель-ні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на зе-мельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на зе-мельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:
придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;
прийняття спадщини.
Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадяна-ми, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) мо-жуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
прийняття спадщини;
виникнення інших підстав, передбачених законом.
Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несіль-ськогосподарського призначення:
у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спору-дження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;
за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.
Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридични-ми особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасни-ків спільної власності (спільна сумісна власність).
Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи.
Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.
Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:
при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;
при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-право-вими угодами;
при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;
за рішенням суду.
Відповідно до статті 90 ЗК власники земельних ділянок мають право:
продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, за-ставу, спадщину;
самостійно господарювати на землі;
використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділян-ці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Власники земельних ділянок мають право власності на посіви і насадження сільськогос-подарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію.
Вони також мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, вста-новленому законом.
Стаття 91 ЗК формулює низку обов'язків власників земельних ділянок:
забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
своєчасно сплачувати земельний податок;
не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самовря-дування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, вста-новленому законом;
дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земель-них сервітутів та охоронних зон;
зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Відповідно до статті 56 ЗК землі лісового фонду можуть перебувати у державній, кому-нальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів міс-цевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату переда-ватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і мало-продуктивних угідь для заліснення.
До земель лісового фонду відповідно до статті 55 ЗК належать землі, вкриті лісовою рос-линністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використо-вуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зай-няті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу за-лізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними наса-дженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до статті 59 ЗК громадянам та юридичним особам за рішенням органів вико-навчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх зе-мельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, проти-ерозійні та інші штучні водойми.
Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 90 ЗК власники земельних ділянок мають право використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі. Принцип, за яким власник земельної ділянки автоматично визна-ється власником корисних копалин під площею земельної ділянки у юриспруденції отримав назву акцесії. В Україні принцип акцесії застосовується лише до так званих загальнопоширених корисних копалин. Перелік корисних копалин, які відносяться до загальнопоширених, дано у постанові Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. «Про затвердження пере-ліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення». Корисні копали-ни місцевого значення власне і є загальнопоширеними, що випливає з пункту «з» частини 1 статті 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».Відповідно до статті 90 ЗК власники земельних ділянок мають право:
продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, за-ставу, спадщину;
самостійно господарювати на землі;
використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділян-ці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Власники земельних ділянок мають право власності на посіви і насадження сільськогос-подарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію.
Вони також мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, вста-новленому законом.
Стаття 91 ЗК формулює низку обов'язків власників земельних ділянок:
забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;
додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
своєчасно сплачувати земельний податок;
не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самовря-дування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, вста-новленому законом;
дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земель-них сервітутів та охоронних зон;
зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Відповідно до статті 56 ЗК землі лісового фонду можуть перебувати у державній, кому-нальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів міс-цевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату переда-ватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і мало-продуктивних угідь для заліснення.
До земель лісового фонду відповідно до статті 55 ЗК належать землі, вкриті лісовою рос-линністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використо-вуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зай-няті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу за-лізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними наса-дженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до статті 59 ЗК громадянам та юридичним особам за рішенням органів вико-навчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх зе-мельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, проти-ерозійні та інші штучні водойми.
Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 90 ЗК власники земельних ділянок мають право використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі. Принцип, за яким власник земельної ділянки автоматично визна-ється власником корисних копалин під площею земельної ділянки у юриспруденції отримав назву акцесії. В Україні принцип акцесії застосовується лише до так званих загальнопоширених корисних копалин. Перелік корисних копалин, які відносяться до загальнопоширених, дано у постанові Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. «Про затвердження пере-ліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення». Корисні копали-ни місцевого значення власне і є загальнопоширеними, що випливає з пункту «з» частини 1 статті 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Понедельник, 02.09.2013, 09:34
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Понедельник, 02.09.2013, 10:14 | Сообщение # 124 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Методи боротьби з корупцією: світовий досвід іможливості використання в Україні.
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/356/95-вр
"Досвід компанії "Shell" у боротьбі з корупцією".
"Концерн "Shell Group" займається господарською діяльністю у 130-ти країнах світу. <...> За багато років своєї діяльності Shell розвив політику боротьби з корупцією. <...>
Щоби провести чищення всередині групи компаній, керівництво Shell насамперед відродило загальні принципи бізнесу групи. Вони застосовуються не тільки всередині компанії, а й у відносинах із постачальниками, клієнтами, державними органами. <...> Які ж ці принципи? Найзвичайнісінькі: надавати кожному клієнту послуги на вищому рівні та найбільш якісні продукти, займатись господарською діяльністю з повагою до суспільства країни, не порушувати юридичну систему країни, берегти інвестиції акціонерів, гарантувати чесну й "чисту" господарську діяльність в умовах вільної конкуренції. <...> Необхідно контролювати дотримання встановлених принципів.
Щорічно кожний працівник зобов'язаний підписувати обіцянку про узгодження інтересів на роботі, а також повідомляти про кожний випадок, не сумісний із загальними принципами бізнесу Shell.
"Shell Report" почав видаватись у 1998 році. Одна з його цілей - представити зведений звіт про здійснену діяльність і взяті на себе зобов'язання <...>. Як повідомляється, протягом 2000 року було виявлено близько чотирьохсот випадків одержання хабарів (для порівняння - у 1999 р. Їх було тільки три), у результаті чого з роботи були звільнені сім чоловік. Фінансова вартість подій - 89 тисяч доларів. Багато це чи мало для 1340 країн і 90 тисяч працівників?..
Навіть після чищення всередині компанії не завжди легко це довести суспільству <...> Сьогодні, після семи років діяльності, ми можемо сміливо декларувати, що в Литві можна працювати відповідно до принципів чесного й етичного бізнесу <...> Простий приклад: щоденні газети в 1996-1997 р. майоріли заголовками про недіючий концерн "Мажейкю нафта" та зменшувані запаси палива на бензоколонках. Одного разу вранці на територію бензоколонки приїжджає державний службовець із двома ємностями місткістю по 20 літрів і гучно заявляє, що він буде здійснювати перевірку якості палива, що продається. Що робить керівник бензоколонки? Найпростішим було би наповнити ємності й чемно попросити не починати перевірку. І керівник спокійний, і перевіряючий спокійний. Однак керівник бензоколонки наливає в кожну ємність по одному літру палива (добре знаючи, що для перевірки потрібно не більше одного літра палива). Спокійно вислуховує протягом 15-ти хвилин невдоволення, що виражається перевіряючим уголос, і погрози накласти штраф. Чи був після цього Shell Lietuva покараний за якість палива? Ні. Чи виникне ще коли-небудь бажання в того ж службовця повернутись на бензоколонку Shell? Ні. А якби керівник бензоколонки вибрав перший варіант і наповнив би до країв обидві ємності, скільки разів "той, хто перевіряє якість" прийшов би знову? Цілком імовірно, ще не один раз.
Інший приклад: санінспектор став часто перевіряти бензоколонку. Керівники бензоколонки дивувались, чому їм заважають працювати кілька разів на місяць. Виявляється, треба було перестати пропонувати безкоштовно випити кави. Під час "перевірки" "перевіряючого" чемно попередили, скільки коштує чашка кави, і йому було пред'явлено касовий чек.
Ще один приклад із діяльності Shell Group. В одну із країн Азії перед будівництвом платформи з виробництва газу потрібно було імпортувати вертоліт. Імпорт вертольотів не заборонено, але у країні складно взяти вертоліт напрокат. Однак є один нюанс: у роботі митниці такий бюрократизм, що перед імпортом необхідно записатись у чергу та три місяці чекати оформлення документів. Поки везуть вертоліт, довелося б чекати ще два місяці. Один місяць затримки - 2 млн доларів збитків. Первинні звертання до працівників митниці ясно показали, що без додаткової плати черга не стане рухатися швидше. Оцінити суму грошей, необхідну для "обходу" системи, що сформувалася, практично неможливо <...> Як узгодити принципи бізнесу й результат бізнесу? <...>
Shell вибрав чесний шлях. Жоден із працівників митниці не був "обласканий", імпорт вертольота тривав довго. Понесені збитки довелося вписати в бухгалтерські книги. Однак варто згадати одну деталь. У Shell у тій країні є підприємство, акції якого є й у держави. У співвідношенні 50:50 ділиться не тільки прибуток, а й понесені збитки. Як тільки був загублений мільйон, відразу почалась реформа митної системи. Через півроку у країні не залишилось ніяких черг на проходження митних процедур. <...>".
http://osvita.ua/school/lessons_summary/korrupt/3263/
Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.
Найчастіше термін застосовується у відношенні до бюрократичного апарату і політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами його працедавця або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що здійснюється посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти державної влади.
Корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє дискреційною владою — владою над розподілом якихось ресурсів, що не належать йому, на свій розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку (ренти), зв'язаного з використанням владних повноважень, а головним стримуючим чинником — ризик викриття і покарання.
За макроекономічними і політекономічними дослідженнями, корупція є найбільшою перепоною до економічного зростання і розвитку, здатною поставити під загрозу будь-які перетворення.
Приведені нижче форми корупції відносяться в першу чергу до суддів, проте у разі адміністративних правопорушень можуть стосуватися і посадових осіб, уповноважених розглядати відповідні справи органів внутрішніх справ, органів пожежного нагляду, податкових, митних органів тощо)
«Вилки» в законодавстві. Багато норм дозволяють судді вибирати між м'яким і жорстким заходами покарання, щоб він міг максимально врахувати ступінь провини, тяжкість правопорушення і інші обставини. При цьому у судді з'являється важіль дії на громадянина, що зробив правопорушення. Чим більше різниця між верхньою і нижньою межами покарання, тим більший хабар буде готовий заплатити громадянин.
Альтернативне адміністративне стягнення. Існують норми права з накладенням альтернативного адміністративного стягнення, наприклад, штраф або арешт. Від більшості норм-«вилок» їх відрізняє не тільки ширший діапазон покарань (і отже, сильніша мотивація у порушника до дачі хабара), але і те, що правосуддя здійснюють представники виконавчої, а не судовоі, влади. Багато юристів вважають, що використання санкцій подібного вигляду виправдане тільки в кримінальному судовому процесі, але має під собою мало підстав в процесі адміністративному: «По-перше, судовий процес побудований на принципах відкритості (гласності), змагальності, усності і безпосередності розгляду. При адміністративному ж виробництві громадянин в більшості випадків залишається наодинці з представником влади. По-друге, навіть найвища міра покарання за адміністративне правопорушення не настільки тяжка для правопорушника, як в кримінальному праві, щоб її мало смисл діференціювати.
Перекваліфікація складу правопорушення. Іншим різновидом «вилок» є дублювання складу правопорушення в різних кодексах. Це відкриває можливості для перекваліфікації скоєного правопорушення в м'якшу категорію (наприклад, з кримінального в адміністративне або цивільне) або навпаки, у важчу категорію. Розмежувати злочини і інші правопорушення часто складно через розмитість формулювань законодавства, і в таких ситуаціях судді (або посадові особи) ухвалюють рішення на свій розсуд, що відкриває можливості для хабарів і здирства.
Шкода від корупції
Емпіричні дані показують, що корупція викликає:
неефективний розподіл і витрачання державних коштів і ресурсів; неефективність корупційних фінансових потоків з погляду економіки країни;
втрати податків, коли податкові органи привласнюють собі частину податків;
втрати часу через чинення перешкод, зниження ефективності роботи державного апарату в цілому;
розорення приватних підприємців;
зниження інвестицій у виробництво, уповільнення економічного зростання;
пониження якості суспільного сервісу;
нецільове використання міжнародної допомоги країнам, що розвиваються, що різко знижує її ефективність;
неефективне використання здібностей індивідів: замість виробництва матеріальних благ люди витрачають час на непродуктивний пошук ренти;
зростання соціальної нерівності;
посилення організованої злочинності - банди перетворюються на мафію;
занепад політичної легітимності влади;
зниження суспільної моралі.
У високо корумпованих бюрократичних апаратах більшість державних ресурсів свідомо прямують в канали, де їх найлегше розікрасти або де найлегше збирати хабарі. Політика правлячої еліти стає направленою на придушення механізмів контролю над корупцією (див. нижче): свободи преси, незалежності системи правосуддя, конкуруючих еліт (опозиції) і далі індивідуальних прав громадян. Так, деякі люди відзначають, що існують випадки, коли поведінка і зовнішній вигляд людини є сигналом для правоохоронних органів до затримання людини з метою здирства хабара.
Існує також точка зору, що до корупції припустиме терпиме відношення. Згідно одному аргументу, в історії розвитку багатьох країн (Індонезії, Таїланду, Кореї) були періоди, коли економіка і корупція росли одночасно. Згідно іншому аргументу, хабарництво є лише реалізація ринкових принципів в діяльності державних і муніципальних структур. Таким чином, терпиме відношення до корупції допустимо в умовах економічного буму або поки вона не зачіпає ефективність ринку в цілому. Критики цієї точки зору заперечують, що унаслідок перерахованих вище причин, країни з високим рівнем корупції після періоду зростання ризикують втратити стабільність і впасти в низхідну спираль[7].
Причини корупції
Причини корупції для кожної із країн можуть відрізнятися, але головними серед них будуть невдало побудована система державного управління (або незакінчені реформи в системі органів державного управління), непрофесійність топ-менеджерів в державі, відверто недосконала судова система, політична корупція в парламенті, брак політичної волі національних лідерів щодо ефективного протистояння проявам корупції, насамперед проявам політичної корупції.
Фундаментальна суперечність
Виробництво будь-яких благ вимагає витрати певних ресурсів, що компенсується коштами, отриманими від споживачів цих благ. Зарплата службовців належить до витрат, що покриваються зрештою за рахунок споживача, проте їх діяльність визначається волею начальства і працедавця. Це призводить до ситуації, коли споживач отримує необхідну послугу або товар від службовця, але не може безпосередньо вплинути на діяльність цього службовця. Окремим випадком є суспільне благо, яке оплачується за рахунок податків і надається державними службовцями. Не зважаючи на те, що роботу чиновників фактично оплачують громадяни, їх працедавцем є держава, яка наділяє їх правом ухвалювати рішення, що зачіпають конкуруючі інтереси різних осіб, на свій розсуд.
У відсутність у когось дискреційної влади, корупція була б неможлива. Проте персона або група, що володіє верховною владою, не в змозі самостійно забезпечувати реалізацію політики, яку вона визначає. Для цієї мети вона призначає адміністраторів, яких вона наділяє необхідними повноваженнями, в розпорядження яких вона передає необхідні ресурси, для яких вона встановлює правила поведінки і над якими вона здійснює нагляд. І тут виникає наступна проблема:
Консервативність закону. На практиці інструкції міняються значно повільніше, ніж зовнішні умови. Тому вони залишають місце для дій на свій розсуд, оскільки інакше система управління стає абсолютно негнучкою, і невідповідність жорстких норм реаліям здатна повністю зупинити роботу. Проте це означає, що в непередбаченій законом, ситуації адміністратор може почати керуватися найбільш вигідною рентою.
Неможливість всеосяжного контролю. Нагляд вимагає витрат, але крім того, надмірно жорсткий контроль наносить удар по якості управлінського персоналу і приводить до відтоку творчо мислячих кадрів.
Таким чином, принцип управління сам по собі містить потенційну можливість для корупції. Ця можливість переростає в об'єктивні умови, коли потенційна рента переважає над ризиками.
Дана проблема багато разів відтворюється в бюрократичному апараті, оскільки адміністратори вищого рівня призначають своїх підлеглих і т.д. Особливість систем з представницькою демократією полягає в тому, що вищі посади посідають політичні еліти, що отримали владні повноваження від народу і що ризикують втратою влади на наступних виборах.
Причини високої корупції
Більшість фахівців сходяться на тому, що основними причинами високої корупції є недосконалість політичних інститутів, які забезпечують внутрішні і зовнішні механізми заборони (див. наступний розділ). Крім цього, є підстави вважати, що деякі об'єктивні обставини вносять істотний внесок:
Двозначні закони. Просте, недвозначне, лаконічне і зрозуміле законодавство скорочує потреби у великому апараті чиновників і полегшує розуміння законів громадянами.
Незнання або нерозуміння законів населенням, що дозволяє посадовим особам довільно перешкоджати здійсненню бюрократичних процедур або завищувати належні виплати.
Залежність стандартів і принципів, що лежать в основі роботи бюрократичного апарату, від політики правлячої еліти.
Професійна некомпетентність бюрократії.
Кумівство та політичне заступництво, внаслідок чого формуються особисті стосунки (таємні домовленості), що ослабляють механізми контролю та запобігання корупції.
Відсутність єдності в системі виконавчої влади, тобто, регулювання однієї і тієї ж діяльності різними інстанціями.
Нерозвинене (слабке) громадянське суспільство, в наслідок чого громадяни не мають достатнього впливу щодо ефективного контролю за діями законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади.
Боротьба з корупцією
На сьогоднішній день не відомі методи в педагогіці і менеджменті, які б гарантували, що людина буде ідеальним чиновником. Проте існує безліч країн з вельми низьким рівнем корупції. Більш того, відомі історичні приклади, коли дії, направлені на зниження корупції, привели до значних успіхів: Сінгапур, Гонконг, Португалія, Швеція. Це однозначно говорить на користь того, що методи боротьби з корупцією існують.
З формальної точки зору, якщо не буде держави — не буде і корупції. Здатність людей на даному етапі розвитку ефективно співробітничати без держави піддається дуже сильним сумнівам. Проте, в умовах коли корупція поширена практично скрізь, розпуск корумпованих органів влади представляється одним з дієвих радикальних способів від неї позбавитися.
Крім розпуску органів влади, існують три можливі підходи до зменшення корупції[10]. По-перше, можна посилити закони і їхнє виконання, тим самим підвищивши ризик покарання. По-друге, можна створити економічні механізми, що дозволяють посадовим особам збільшити свої доходи, не порушуючи правила і закони. По-третє, можна підсилити роль ринків і конкуренції, тим самим зменшивши розмір потенційного прибутку від корупції. До останнього також відноситься конкуренція в наданні державних послуг, за умови дублювання одними державними органами функцій інших органів. Більшість методів, що позитивно зарекомендували себе, відносяться до внутрішніх або зовнішніх механізмів нагляду.
Внутрішній контроль
Сюди входять внутрішні механізми і стимули, що існують в самому апараті управління: ясні стандарти виконання посадовими особами своїх обов'язків і строгий нагляд над кожним службовцем. З метою забезпечення нагляду часто виділяють особливі управління, які функціонують автономно. Наприклад, правоохоронні органи часто підкоряються розділу виконавчої влади, так само як і бюрократичний апарат, проте при цьому зберігають значну незалежність.
Внутрішній контроль був основним способом боротьби з корупцією в монархіях періоду абсолютизму і досі зберігає високу ефективність. Зокрема, Макіавеллі вважав, що в монархіях, «правлячих за допомогою слуг», корупція менш небезпечна, оскільки всі «слуги» зобов'язані милостям государя і їх важче підкуповувати.
Зовнішній контроль
Сюди відносяться механізми, які мають високий ступінь незалежності від виконавчої влади. Незалежна судова система, при якій бюрократ, що порушив закон, може бути легко і ефективно визнаний винним, різко знижує потенційну привабливість корупції. Одними з найефективніших інструментів контролю над корупцією бюрократичного апарату є свобода слова і ЗМІ.
Зовнішній контроль характерний для країн з ринковою економікою і ліберальною демократією. Ймовірно, це пов'язано з тим, що для реалізації нормального функціонування ринку необхідні чіткі правила, механізми забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, — ефективна правова система, що забезпечує здорове конкурентне середовище. Ліберальна демократія для досягнення своїх цілей також спирається на систему виборів, правову державу, незалежне правосуддя, розділення властей і систему «стримувань і противаг». Всі ці політичні інститути служать одночасно механізмами зовнішнього контролю над корупцією.
Проте не всі положення ліберальної демократії однозначно сприяють боротьбі з корупцією. Прикладом може служити принцип розділення властей. Розділення властей по горизонталі стимулює їх нагляд один над одним. Наприклад, в парламентській демократії представницька влада має повноваження відправити уряд до відставки. З іншого боку, в президентській демократії гілкі влади ще більш функціонально розділені. Не зважаючи на це, корупція в президентських республіках в цілому вища, ніж в парламентських, що можливо пов'язане саме з трудомісткістю процедури імпічменту президента. Далі, розділення властей за територіальним рівнем і пов'язане з цим перенесення більшої частини повноважень виконавчої влади на рівень місцевого самоврядування приводить до ефективного зменшення розмірів органів влади. Це підвищує інформаційну прозорість влади і зменшує корупцію. Проте, федеральний устрій держави, що забезпечує максимальну децентралізацію, часто приводить до регулювання різних аспектів однієї і тієї ж діяльності чиновниками різних інстанцій, і отже, до більшої корупції в порівнянні з унітарними державами.
Заходи загального характеру
Ліквідація згаданих вище супутніх причин корупції також відноситься до антикорупційних заходів.
Неконституційність корупціогених норм. Будь-які норми, що накладають на громадянина обмеження, можуть викликати корупцію, за винятком норм, що описують конституційні свободи і права людини. Останні накладають обмеження не стільки на індивідів, скільки на органи державної влади, будучи інституційними гарантіями як проти завищених вимог закону, так і проти наділення органів державної влади дискреційними повноваженнями . Корупціогені ж норми неминуче порушують права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції.
Інформаційне забезпечення громадян. Даний метод включає аналіз законів з тим, щоб, проаналізувавши закон, чітко, лаконічно і дохідливо пояснити громадянам в чому полягають їхні права і обов'язки, які порушення що повинні за собою спричинити, як проходить судова процедура і що в ній враховується. Знаючи все це, громадяни будуть упевненіше поводитися, опинившись наодинці з тим, що підштовхує їх до дачі хабара чиновником.
Відкритість відомчих систем. Прозорість операцій, що відбуваються всередині відомств, і належний громадський небюрократичний контроль сильно похитнули б фундамент корупції. Але такий механізм неможливо реалізувати повною мірою не тільки тому, що громадська перевіряюча система сама була б схильна до корупції, а тому, що таким чином інформаційна безпека громадян і фірм порушувалася б ще більше. Наприклад, державні служби часто зберігають конфіденційні дані про громадян, а органи безпеки і військові відомства здатні повноцінно виконувати свої функції тільки при забезпеченні секретності.
Соціальне забезпечення чиновників. Першокласне медичне обслуговування, безпроцентні кредити для покупки нерухомості, велика пенсія — все це рівносильно підвищенню заробітної плати в державному секторі, і отже, збільшує втрати чиновника у випадку, якщо його зловлять на корупційній діяльності. Згідно досліджень, цей захід не надає негайної дії на корупцію, проте сприяє підвищенню якості бюрократії з часом.
Об'єктивні труднощі
Суть проблеми при боротьбі з корупцією сформулював Джеймс Медісон: «Якби людьми правили ангели, ні в якому нагляді над урядом – зовнішньому або внутрішньому – не було б потреби. Але при створенні правління, в якому люди відатимуть людьми, головна трудність полягає в тому, що в першу чергу треба забезпечити правлячим можливість наглядати над керованими; а ось услід за цим необхідно зобов'язати правлячих наглядати за самими собою».
Одним з найважливіших стримуючих чинників для корупції є кримінальне законодавство. На практиці закони в більшості країн встановлюють досить вузькі рамки відносно інтерпретації видів корупції, які вважаються кримінальними злочинами, — щоб виключити ризик вибіркового застосування законодавства з метою придушення громадянських свобод і опозиції. Тому, наприклад, подарунок може вважатися хабаром тільки за наявності наміру зробити вплив на посадову особу. Якщо посадовій осібі згідно із законом не забороняється приймати подарунки в принципі, то довести факт хабара, як правило, важко. Навпаки, розтрата часто вважається доведеною за наявності збитку, незалежно від того, чи був намір у службовця привласнити кошти чи ні.
Інша трудність, що особливо виявляється при масштабній корупції, коли більшість приватних осіб дають хабарі, відома в психології і теорії ігор як «дилема ув'язненого». З одного боку, якщо всі особи перестануть давати хабарі, то вони всі від цього виграють. Проте якщо тільки одна приватна особа відмовиться від хабарів, то вона поставить себе в украй невигідні умови.
Нарешті, серйозною проблемою є згадана вище стійкість корупційних ринків.
Шведська та Сінгапурська стратегії боротьби з корупцією
Сінгапурська стратегія боротьби з корупцією відрізняється строгістю і послідовністю, грунтуючись на «логіці в контролі за корупцією»: «спроби викоренити корупцію повинні грунтуватися на прагненні мінімізувати або виключити умови, що створюють як стимул, так і можливість схилення особи до здійснення корумпованих дій»[17].
У момент отримання незалежності в 1965 р., Сінгапур був країною з високою корупцією. Тактика її зниження була побудована на низці вертикальних заходів: регламентації дій чиновників, спрощенні бюрократичних процедур, строгому нагляді над дотриманням високих етичних стандартів. Центральною ланкою стало автономне Бюро з розслідування випадків корупції, в яке громадяни можуть звертатися зі скаргами на держслужбовців і вимагати відшкодування збитків. Одночасно з цим було посилено законодавство, підвищена незалежність судової системи (з високою зарплатою і привілейованим статусом суддів), введені економічні санкції за дачу хабара або відмову від участі в антикорупційних розслідуваннях, а також зроблені жорсткі акції аж до поголовного звільнення співробітників митниці і інших держслужб. Це поєднувалося з дерегулюванням економіки, підвищенням зарплат чиновників і підготовкою кваліфікованих адміністративних кадрів.
В даний час Сінгапур займає лідируючі місця в світі за відсутністю корупції, економічною свободою і розвитком.
Шведська стратегія боротьби з корупцією
До середини XIX століття в Швеції корупція процвітала. Одним з наслідків модернізації країни став комплекс заходів, націлених на усунення меркантилізму. Відтоді державне регулювання стосувалося більше домашніх господарств, ніж фірм, і було засновано на стимулах (через податки, пільги і субсидії), ніж на заборонах і дозволах. Був відкритий доступ до внутрішніх державних документів і створена незалежна і ефективна система правосуддя. Одночасно шведський парламент і уряд встановили високі етичні стандарти для адміністраторів і стали домагатися їхнього виконання. Опісля всього декількох років чесність стала соціальною нормою серед бюрократії. Зарплати високопоставлених чиновників спочатку перевищували заробітки робітників в 12—15 разів, проте з часом ця різниця знизилася до двократної.
На сьогоднішній день Швеція як і раніше має один з найнижчих рівнів корупції в світі.
http://www.court.gov.ua/tu26/12/2/5462/
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Понедельник, 02.09.2013, 10:49 | Сообщение # 125 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Кредит як стимулюючий чинник розвитку економіки.
Кредит (лат. creditum — заём от лат. credere — доверять) или кредитные отношения — общественные отношения, возникающие между субъектами экономических отношений по поводу движения стоимости[1]. Кредитные отношения могут выражаться в разных формах кредита (коммерческий кредит, банковский кредит и др.), займе, лизинге, факторинге и т. д.
http://ru.wikipedia.org/wiki/%CA%F0%E5%E4%E8%F2
ОЦІНКА СТИМУЛЮЮЧОГО ВПЛИВУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ НА НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ http://library.kpi.kharkov.ua/Vestnik....hko.pdf
Кредит у ринковій економіці http://www.bookz.com.ua/19/08.htm
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Понедельник, 02.09.2013, 10:53
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Понедельник, 02.09.2013, 11:30 | Сообщение # 126 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Фінансові піраміди у світовій економіці http://minfin.com.ua/blogs/dikkens/24346
Фінансові піраміди — як вберегтися від шахрайства
http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/4009/art/1323713488.html
Світові фінансові ринки
http://uchebnik-besplatno.com/mirovay....ki.html
http://elitklub.info/forum/4-240-1
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Понедельник, 02.09.2013, 11:36
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Пятница, 06.09.2013, 10:58 | Сообщение # 127 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Умови проведення VIІ міського турніру юних економістів для учнів 10-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Пятница, 20.09.2013, 09:41 | Сообщение # 128 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| 
18.09.2013 на базі ХЗОШ № 157 відбувся районний турнір юних економістів. у турнірі взяли участь 70 учнів загальноосвітніх навчальних закладів району. Переможцями стали команди учнів ЗНЗ №№ 163, 119, 121, 118, 15, 26, 157.
Поздравляем участников! http://ruoord.kharkivosvita.net.ua/
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Пятница, 20.09.2013, 09:45
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Воскресенье, 08.06.2014, 06:00 | Сообщение # 129 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| x всеукраїнський турнір ЮНИХ ЕКОНОМІСТІВ
Питання для чвертьфіналу та півфіналу турніру
1. Чому реальна людина, на відміну від «економічноїлюдини», часто ігнорує «принципи раціональної поведінки»?
2. Україна в умовах глобалізації: переваги та ризики.
3. Торговельна марка в маркетинговій стратегії фірми.
4. Франчайзинг у світовій економічній практиці.
5. Основне протиріччя економічного розвитку та шляхийого розв'язання
.6. Сучасні виклики та загрози економічній безпеціУкраїни.
7. Платіжний баланс України в умовах макроекономічноїнестабільності.
8. Економічна криза в Україні як наслідок недосконалоїдержавної політики.
9. Аналіз ринкової кон'юнктури з метою прогнозуваннядинаміки цін.
10. Продуктивність праці як показник економічноїефективності фірми.
11. У чому полягають особливості бідності в умовахтрансформаційної економіки України?
12. Прибуток підприємства: механізм формування,розподілу та використання.
13. Банківський кредитний ризик і методи йоголегалізації.
14. Електронні гроші як сучасна технологія їх руху.
15. Стимулювання ефективної праці на підприємстві танапрями його вдосконалення.
16. Валютний курс гривні: стан та перспективи.
17. Теорія життєвого циклу товару та її практичне використання впідприємницькій діяльності.
18. Державний борг України та проблеми йогообслуговування.
19. Структура споживчих видатків в Україні: чи діють закониЕнгеля?
20. Вплив міжнародних рейтингових агенцій на тенденціїрозвитку світового господарства.
Питання для фіналу турніру
1. Конкуренція як чинник ринкового ціноутворення.
2. Еволюція світових грошей - чи можливе повернення дозолота?
3. Час як економічний ресурс.
4. Економічні наслідки підвищення рівня соціальнихвиплат
.5. Масштаб виробництва та проблеми мак-симізаціїприбутку.
Автори: Ю. В. Бицюра, Є. Ю. Вовченко, О. К. Гаршина, Г. Е.Гронтковська, О. Ю. Гу-зенко, О. В. Катигробова, Т. Ф. Коваленко, В. І.
Крамарчук, В. А. Палехова, Ю. М. Пе-трушенко, О. В. Черкавський.«Географія та економіка в рідній школі», № 2, 2014
http://www.kharkivosvita.net.ua/news/4033
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Воскресенье, 08.06.2014, 06:03
|
|
|
| |
|
