Свято святого Миколая, єпіскопа міста Миру в Малій Азії, припадає на 19 грудня.
Свято Миколая прийшло до нас 1088-1089р. за часів князя Всеволода Ярославовича. І в церковному календарі називається „Празник Святого Отця нашего Миколая, архієпіскопа Мир Ликійських Чудотворця”.
Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина (І V ст.) і був архієпископом у Мирах. Народився у багатій сім”ї і зріс доброю і чуйною до чужої біди дитиною.
Не довго тривало щасливе дитинство, бо батьки померли дуже рано. І хоча хлопчикові нічого не бракувало, він жив під опікою родичів, все ж таки відчував нестачу батьківської ласки і любові. Маленький сирота все частіше тікав з багатого будинку до друзів, дітей убогих батьків, котрі жили в темних глиняних хатах і нерідко йшли спати голодними.
Найбільше бідувала родина Петруся. Батько був вже дуже старим і немічним, мати лежала хвора, а сам Петрусь бігав у холод босим. Ввечері Микола тихенько, щоб слуги не бачили, побіг до комори, набрав у торбину борошна, налив пляшку олії, набрав повні кишені яблук, відшукав пару теплих панчіх та нові постільці, та сховав усе у велику торбу.
Вранці старий батько знайшов торбу коло свого порогу і не міг натішитися дарунками. А хто це міг зробити і кому дякувати не знав. 
Минули роки. Миколай став священиком. Віддав усе своє майно бідним людям і скрізь чинив тільки добро. Одного разу він врятував невинного чоловіка, батька багатьох дітей, від страти, запропонувавши за те своє життя, проте помилували обох.
Розповідають ще про бідняка, в якого було три дочки. І ось однієї ночі, коли всі спали, Миколай підійшов тихо до хати і через вікно поклав їм мішечок з золотом. Тож ці гроші дісталися старшій у придане. Теж саме відбулося і з середньою дочкою. Чоловік той не дізнався, хто носив ті мішечки, однак вирішив прослідкувати, аби подякувати. Він чатував ночами, щоб побачити людину, яка врятувала їх від голоду. І в третій раз, він таки побачив Миколая і зі сльозами на очах дякував йому. Миколай тоді дуже засмутився, що його викрили і попросив чоловіка нікому не розповідати, що він його бачив.
Священик Миколай своїм милосердям заслужив винагороду у Бога – благодать творіння чудес. Після смерті його було визнано святим, а мощі 1087р. перенесено у м. Бар, що в Італії, де їх було перезаховано. І от з того часу кожного року на день Ангела Св. Миколая 19 грудня ми справляємо це, улюблене всіма, свято.
В цю ніч усі мають бути щасливі. І ті, що роблять дарунки і ті, що отримують. А найбільше щастя робити добро. Зазвичай маленьким дітлахам ховають дарунки під подушку, аби вранці дитя могло натішитися бажаним і таким довгоочікуваним даруночком.
З давніх-давен День св. Миколая святкували весело. Завчасно готували маленькі даруночки, пекли печиво, варили пиво, запрошували музик, скликали гостей. І звичайно ж чекали найголовнішого нічного гостя – Миколу-Чудотворця, запалювали свічки, читали молитви...
Кажуть, Миколай увесь день напередодні свята працює, він випікає зірочки в дарунок дітям. Однак ці зірочки, потрапляючи до лантуха Миколи, перетворюються, стають схожими на свого майстра. Тож печиво, яке діти знаходять під подушкою вранці – звуть миколайчиками.
Ще у народних легендах та переказах, святий Миколай виступає як покровитель рибалок, хоронитель від стихійних лих та опікун диких звірів.
Однак усе встигнути один він не може, йому повсякчас допомагають добрі ангели. Де лихо чи халепа, має линути молитва до Миколая-Чудотворця. Він і допоможе в скрутну годину і порадить і втішить. Проте не можна ображатися, коли допомога не надійде швидко. Адже Микола на небі не сидить, він на землі добро робить. http://uaua.info/content/articles/812.html
|
