ЗАКОН УКРАЇНИ
Про відходи

http://www.rav.com.ua/ua/law_waste

Проблема утилізації відходів. Некероване зростання кількості населення, активний розвиток виробництва та обсягів споживання, а також відсутність ефективних технологій переробки відходів виробництва та побутових відходів призвели до того, що наприкінці XX ст. на нашій планеті нагромадилася така кількість відходів, яка стала загрожувати здоров'ю людей і довкіллю. Уряди країн здебільшого не мають навіть об'єктивної інформації про обсяги нагромаджених відходів і викидів, ступінь їх токсичності та особливості впливу на живі організми. За даними ООН, щорічно 5,2 млн чоловік, у тому числі 4,0 млн дітей, вмирають від хвороб через неправильне видалення відходів і стічних вод, особливо в регіонах великих міст. Дуже активно зростає кількість твердих побутових відходів. Так, у 1990 p. у колишньому СРСР за рік накопичувалося понад 60 млн т різноманітного міського сміття. Щоб вивезти його з міст на звалища, витрачалося понад 350 млн крб. Кількість відходів щорічно зростає на 5—6 %. У США на збирання та перевезення твердих побутових відходів та їх переробку щорічно витрачаються мільярди доларів.

Частина 1. НАУКА ПРО ДОВКІЛЛЯ

http://www.bookucheba.com/page/ekolog/ist/ist-3--idz-ax254--nf-22.html

"Про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів між державами-членами до Співтовариства та із нього" від 3 лютого 1992 року

http://zakon.nau.ua/doc/?code=994_364

«СЕЙФ» У ЗОНІ ВІЧНОГО ВІДЧУЖЕННЯ

http://www.dt.ua/3000/3100/29695/

Осідлавши геологічний розлом

http://neimovirne.ru/?p=200

Як приклад

"...Геологія

Озеро Байкал є наслідком тектонічних процесів та розломів на межі Сибірської платформи одного боку і з іншого гір Центральної Азії. Ці процеси були доволі активними в третинному періоді, що робить озеро Байкал є найстарішим з існуючих у світі (двадцять п'ять мільйонів років). Ці ж процеси відбувалися і протягом четвертинного періоду й до наших днів (понад 30 потужних землетрусів зареєстровані у ХХ-му столітті). Тектонічні рухи призвели до проекту дна озера, в якому накопичений великий шар опадів, та до цього часу відбувається його формування.

Величина розломів визначає три основних часові рівні по яким проходили розломи:
на півночі це западина і глибокі області розлому на глибині 890 метрів нижче рівня води і розташований між мисами Елохін і Покойнікі.
на півдні глибокі області розлому на глибині 1432 м нижче рівня води, в районі, розташованому між річками Перейомна та Мішіха.
центральний розлом є найглибшим, розташований в районі на схід від острова Ольхон між Іжмей і Хара-Кузгун досягаючи глибини 1637 метрів.
[ред.]
Сейсмоактивність

Район Байкалу (так звана Байкальська рифтова зона ) належить до території з високою сейсмічністю: тут регулярно відбуваються землетруси, сила більшої частини яких становить один-два бали за шкалою інтенсивності МСК-64. Однак трапляються й сильні, так в 1862 році за десятибального Кударинського землетрусу в північній частині дельти ріки Селенги пішла під воду ділянка суші площею 200 км² з шістьма улусами, в яких проживало 1 300 чоловік, і утворилася затока Провал. Сильні землетруси відмічені також в 1903 році — Байкальське, в 1950 році — Мондинське, в 1957 році — Муйське, 1959 році — Середньобайкальське. Епіцентр Середньобайкальського землетрусу знаходився на дні Байкалу в районі селища Суха (південно-східне узбережжя). Сила його сягала 9 балів. В Улан-Уде і Іркутську сила головного поштовху досягла 5-6 балів, спостерігалися тріщини і незначні руйнування в будинках і будівлях."...

Кримські фантазії. Півострів представив свої чудеса

Аматори пасивного курортного відпочинку з комфортом, завзяті туристи, прагнучі забратися подалі від цивілізації на всю відпустку, спелеологи, скелелази, велосипедисти, аквалангісти та інші спортсмени-екстремали - всі ми, такі разные, любимо Крим. Більше дізнатися про красу Кримського півострова представники українських ЗМІ змогли в рамках пресс-тура по природних чудесах Криму, організованого Фондом Миколи Томенко "Справедлива країна".

Серед природної краси Криму, що претендує на перемогу в акції "7 природних чудес України", - Мармурова печера, Карадагський природний заповідник, Балаклавська бухта, миси Ая і Фіолент.

Крим з висоти пташиного польоту (або, щонайменше, з борту вертольота) зачаровує. Монументальні гори, тінисті долини, блакитне море, затишні міста - все як на долоні.

Спелеологічний комплекс "Мармурова печера" розташовується на нижньому плато гірського масиву Чатир-даг. У комплекс входить печера Еміне-баїр-хосар, що знаходиться поряд, яка також відрізняється пишністю різноколірних кальцитових утворень, що вражають різноманітністю та красою. Вхід в печеру розташовується на висоті 920 м над рівнем моря. Мармурова закладена в блоці верхнеюрських вапняків і складається з трьох частин: Головної галереї, Нижньої галереї та бічного "Тигрового ходу". Протяжність розвіданих ходів - близько 2 тис. м, глибина - 60 м. Довжина обладнаних екскурсійних маршрутів більше 1 км.

Кара-даг - Чорна гора - є стародавній вулканічний масив, - зараз вимерлий, але такий, що діяв 120-160 млн. років назад. З 1979 року Кара-даг є державним заповідником. Його загальна площа - 28 км. кв. Територія заповідника тягнеться від курортного Коктебеля до селищ Щебетовка і Курортне. Обривисте побережжя Кара-дага радує туристів величезним безліччю затишних бухт. Кара-даг - унікальний геологічний пам'ятник, на території якого співіснують суша і море, гори і рівнини, ліси, степи і напівпустелі. Флора Кара-дага налічує більше 10 тис. видів рослин. Серед них немало ендемічних, 29 видів особливо рідкісних рослин занесено в Червону книгу. На території заповідника в даний час мешкає 35 видів ссавців, 130 - птахів, 15 - рептилій.

Балаклавська бухта уявляє з себе живописний наслідок тектонічного розлому. Бухта врізана углиб міжгір'я скельного масиву на відстань до 1500 м. Її ширина - 200-400 м (у найвужчому місці - 45 м), глибина 5-25 м. Вхід в бухту розташований між мисом Георгія і мисом Курона. Біля входу в бухту на східному березі знаходиться гора Кріпосна (Кастрон) з руїнами генуезької фортеці Чембало. Бухта прихована горами, і тому непомітна з боку моря. До 1993 року в Балаклавській бухті розташовувався один з найбільш секретних об'єктів чорноморського флоту - завод і база, побудовані в горі Таврос для ремонту підводних човнів, а також сховище торпед з ядерними бойовими частинами. Сьогодні це музейний комплекс "Балаклава".

Дивимось також чудові фото на сайті: http://news.liga.net/photonews/NF080640.html

http://www.npblog.com.ua/index.p....temid=6

http://www.publications.nas.gov.ua/books/catalog/2006/Pages/154.aspx

Великий потоп і виникнення Чорного моря

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=26

Енергія вітру

http://www.energy-village.in.ua/index.php?form=WindEnergy

“Поновлювані джерела енергії”

http://ostriv.in.ua/index.p....emid=-5

Класифікація вітроустановок

Таблиця 4
Клас установки Потужність, кВт Діаметр колеса, м Кількість лопатей Призначення
Малої потужності 15-50 3-10 3-2 Зарядження акумуляторів, насоси, побутові потреби
Середньої потужності 100-600 25-44 3-2 Енергетика
Великої потужності 1000-4000 >45 2 Енергетика

Оскільки вітер може змінювати свою силу та напрямок, вітрові установки обладнуються спеціальними пристроями контролю та безпеки. Ці пристрої складаються з механізмів розвертання вісі обертання за вітром, нахилу лопатей відносно землі за критичної швидкості вітру, системи автоматичного контролю потужності й аварійного відключення для установок великої потужності.
Вітроенергетичні установки з вертикальною віссю обертання мають перевагу перед установками з горизонтальною віссю, яка полягає насамперед в тому, що зникає необхідність у пристроях для орієнтації на вітер, спрощується конструкція та знижуються гіроскопічні навантаження, які зумовлюють додаткову напругу в лопатях, системі передач та інших елементах установки.
Різновидом вітроустановок з вертикальною віссю є так звана вітрова гребля, де сконцентрований повітряний потік спрямовується на установку за допомогою напрямлювачів у вигляді лісосмуг, штучних перегородок у вигляді панелей, надувних конструкцій, солом'яних блоків тощо. Схему вітрової греблі наведено на рис. 9.

Термін окупності вітроенергетичної установки, залежно від місцевості, забезпеченості комунікаціями, потужності установки тощо, становить від 3 до 8 років.
Питомі капітальні витрати для станцій малої потужності становлять 800-1000 доларів за 1 кВт встановленої потужності і зменшуються зі збільшенням потужності установки. Тож капітальні витрати на вітроенергетичну станцію потужністю 250 кВт (Данія) становлять 40 тис. доларів США при терміну окупності 6,7 року.
Важливим аспектом використання вітроустановок є вартість електроенергії (грн/кВт·год), яка може бути підрахована за виразом

B=(K·F)/(0,25·P·F),

де К - капітальні витрати, грн. (дол.);
F - фактор поновлення витрат, за гарантованого терміну дії установки 25 років F= 0,125;
Р - потужність установки, кВт;
Т - кількість годин роботи установки на рік, Т = 8760 год.

Для розвитку вітроенергетики урядами різних держав прийнято відповідні законодавчі акти для зниження податку для тих, хто використовує вітроустановки. Наприклад, у Данії 75% вітроустановок є приватною або кооперативною власністю, власники установок звільняються від податку. В США власники вітроустановок отримують державний кредит від 0,5 до 1,5 цента за 1 кВт·год електроенергії, що продається. Цей кредит входить до податку, страхування або платні за землю. Для популяризації вітроустановок в Англії розроблено маршрути їх огляду для школярів під час літніх канікул.
Виробництво електроенергії за рахунок вітроустановок у країнах ЄС наведено на рис. 10 (виробництво електроенергії переведено в т у.п.).

Вітроустановки виробляють електроенергію практично без забруднення довкілля, але вплив на нього мають: відведення під будівництво значних територій та зміни ландшафту, шумові ефекти, радіоперешкоди.
Проблема зменшення шумів розв'язується шляхом розташування вітроустановок на значних відстанях (допустимих за рівнем шуму - 40-50 децибелів) від житла. Отже, відстань від вітроагрегату до житла має становити 150 м, вітростанції - 250 м.
Теоретичні ресурси, тобто кінетична енергія вітру в межах території України, перевищують нинішнє виробництво електроенергії приблизно в 150 разів, а ресурси суші, які реально можна використовувати на сучасному рівні розвитку вітротехніки, перевищують ці обсяги вдвічі. Значно більші ресурси можливо залучити, використовуючи вітроелектричні станції "водного базування, насамперед на морі, де вітри сильніші та стабільніші. Приміром, лише вітровий потенціал Сиваша дозволяє виробляти електроенергії в 1,5-2 рази більше, ніж сучасні обсяги її виробництва в Україні.
Найбільшу перевагу для будівництва вітроенергетичних станцій (ВЕС) великої потужності віддають таким регіонам, як Крим, Карпати, узбережжя Чорного та Азовського морів, Донбас, проте це не означає, що в інших регіонах розвиток вітроенергетики не має великого значення.
Значною перевагою ВЕС над ТЕС і АЕС є те, що капітальні витрати практично не "омертвляються", оскільки вітроустановка починає виробляти електроенергію через 1-3 тижні після її завезення на місце встановлення.
До сьогодні держава практично не приділяє належної уваги вітроустановкам малої потужності через їх начебто незначний внесок в економію органічного палива. В Україні сьогодні близько 30 тис. населених пунктів у сільській місцевості. Якби в кожному з них побудувати лише по одному вітроагрегату потужністю всього 1 кВт, то отримали б встановлену потужність 30 МВт.
Наприкінці 1998 року в Буенос-Айресі відбулася зустріч з проблем зміни клімату під егідою ООН. На ній представниками Європейської асоціації з вітроенергетики (EWEA), Датського форуму з енергетики та розвитку і Гринпісу був запропонований сценарій, який передбачає збільшення виробництва вітроенергії до 2017 року з досягненням цифри 844 000 МВт, що становитиме 10% світового виробництва електроенергії. Фахівці вважають, що цієї кількості вітроенергії вистачило б, щоб забезпечити енергією 500 мільйонів європейських сімей. Впровадження такого сценарію в життя дозволило б скоротити річний обсяг викидів двооксиду вуглецю на 232 млн. т до 2010 року і на 1889 млн. т до 2020 року. Але для досягнення цієї мети необхідна урядова підтримка розвитку світової енергетики і не стільки фінансова, скільки ідеологічна.

Основная задача самодеятельных строителей ветряков не в том, что они ошибаются в своих расчетах. А в том, что они совсем никаких расчетов не делают, прежде чем взяться тратить время и деньги на постройку или приобретение ветряка (или деталей к нему).

Смотря на сильно вращающийся флюгер-пропеллер или анемометр (прибор для измерения силы ветра), самодельщик думает, вот бы хорошо на нее генератор поставить, пусть легкодоступный ток дает. И закипела работа… Или наоборот. В руки к нему попадает неизвестно откуда взявшийся генератор и самодельщик, ничтоже сумняшися, решает, вот разрежу пару бочек, да насажу на ось. Вот и будет генератор. И как следствие - потраченное время, деньги, и все без толку. И маячит над его участком во всей своей красе ветряк или пропеллер, как памятник глупости и скоропалительности решений.

Прежде чем совершить попытку усмирять свободный ветер и стараться заставить его работать на себя, требуется провести довольно большую теоретическую и практическую подготовительную работу. Мне, как строящему ЭКО-дом, в снабжении которого разной энергией ветер будет играть значительную роль, пришлось проштудировать огромное количество материала по ветроэнергетике. Некоторыми выводами и размышлениями я и хочу поделиться.

Основой основ принятия правильного решения можно считать анализ энергии, которую несет в себе ветер. Не отвлекаясь на пространные рассуждения я сразу приведу формулу расчета энергии ветра:

P = 0,6 х S x V^3
P - это мощность, в Вт
S - площадь (М2) на которую перпендикулярно дует ветер.
V - скорость ветра, в метрах в секунду (в формуле - в кубе).

Т.е. мощность, энергия, что несет в себе ветер прямо пропорционально обдуваемой им площади и кубу его скорости.

Например, ветер дующий на 1 кв. метр со скоростью 2 м/с «несет» в себе энергию 4,8 Ватт.

Если скорость ветра увеличится до 8 метров в секунду, то мощность возрастет до 307 Ватт.

http://geoknigi.com/book_view.php?id=176

Бідність - як глобальна проблема людства
Не дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі.
Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до
початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість ї життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн - добробут людства і безпека світу в цілому залежать від успіхів економічного по ступу всіх держав світу, в тому числі країн, що розвиваються.
Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії: виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення, однак проблема бідності залишилася в багатьох країнах стояти досить гостро.
Протягом XX ст. в економічно розвинутих країнах природний приріст був досить низький, а "демографічний вибух" першої половини XX ст. у більшості регіонів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу, стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіони планети. В цілому, оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі особливості.
По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Головні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого - з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країни мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості.
В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи та збалансованості використання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україні зокрема) до цього додались проблеми необхідності духовного та фізичного відродження нації.
По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять досягнення достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольством та іншими засобами для життя. Для цього є всі підстави.
Важливими умовами подолання бідності є можливості збільшення ви-робництва сільськогосподарської продукції. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні. Це:
підвищення родючості грунтів, що пов'язано з успіхами агромеліорації та аігрохімії;
підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;
виведення продуктивніших порід свійської худоби;
ефективніше використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси па впровадження генної інженерії;
підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.
Людство має величезні ще не використані можливості в галузі енергетики. Вже тепер багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що базується на застосуванні обмежених паливних ресурсів (нафта, газ, вугілля) до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енергоносіїв - ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, вже в першій половині XXI ст. стримуючим чинником розвитку енергетики стане не нестача енергоносіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмосфери надпотужними електростанціями. То ж проблема впровадження енергозберігаючих технологій нині й надалі залишається актуальною.
Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. І тут наука і техніка готові забезпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються у містобудівництві; сучасними транспортними засобами, які у всіх сферах природного середовища - на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі "звужують" світ і роблять ближчими і доступнішими всі куточки планети; комп'ютерами та новими інформаційними та комунікаційними системами, які активно впроваджуються в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар'єр просторового розриву в комунікаціях і передачі інформації.
Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, що робота здійснюватиметься освіченими, фізично здоровими і вільними людьми, які будуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, доступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.
Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здоров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та моральної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність визначається взаємодією багатьох компонентів: ба-гатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я населення,

http://referat.atlant.ws/?set=referat&mc=7&cm=512

Затримка в перекиданні річок змушує Пекін страждати від нестачі води

Затримка з реалізацією проекту з перекидання вод південних китайських річок на північ посилює водний дефіцит у столиці, де постачання її 17,5-мільйонного населення цим продуктом не відповідає потребам, повідомляє кореспондент УКРІНФОРМу.

Проект із доставки 1 млрд кубів води до Пекіна мав бути реалізований у 2010 році, проте його завершення тепер відкладено до 2014-го. Тим часом, дефіцит води оцінюється наразі у 400 млн кубометрів, яких ніде взяти, хіба що провінція поділиться зі столицею. Посилює ситуацію те, що 9 років поспіль на півночі Китаю спостерігається сувора посуха.

За оцінками столичного управління міського планування, до 2020 року потреба постійно зростаючого населення мегаполіса в воді сягне 4-5 млрд кубометрів, з них не менше 1 млрд має щороку надходити з інших регіонів.

Проблема з водою порушує питання про безконтрольність зростання населення Пекіна. Експерти говорять, що якщо приріст триватиме такими темпами, до 2020 року в місті може виявитися 21 млн, а за найбільш песимістичними прогнозами - 25 млн осіб.

З 1949 року, коли було утворено КНР, частка, доступна одному жителеві Пекіна, скоротилася з 1 тис. кубів води до менше 230 кубів у 2008-у. Це становить менше 3,3% від середньосвітового рівня, йдеться в доповіді про стан водних ресурсів організації Probe International.

Станом на квітень 2009 року реалізація проекту з перекидання південних річок на північ уже коштувало 54 млрд юанів (8 млрд доларів). Відселити довелося близько 540 тис. осіб.

У Китаї втілять ідею Мао Цзедуна: "перекинуть" річки, щоб напоїти столицю

http://www.newsru.ua/world/30may2010/zaczedunom.html

Річка Хуанхе і її особливості

http://refs.co.ua/86646-Reka_Huanhe_i_ee_ossobennosti.html

до дня води

http://www.mama-86.org.ua/archive/files/water_day_2007_materials.pdf

http://ua.textreferat.com/referat-5180.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/Піратство_ (інтелектуальна_власність)