|
помощь учителю
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:04 | Сообщение # 31 |
 Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| http://kdpu.edu.ua/index.p....temid=1
До корисних копалин відносять гірські породи або мінерали, що використовуються в народному господарстві. Корисні копалини утворюють родовища. Їхнє розміщення залежить від особливостей будови земної кори, умов утворення гірських порід і складових їхніх мінералів.
У магматичних гірських породах містяться родовища руд чорних, кольорових і благородних металів: заліза, цинку, срібла, олова, свинцю, міді. Тут є й алмази, рубіни, смарагди.
В осадових породах розташовані родовища кам’яного вугілля й кам’яної солі, нафти, природного газу, фосфорити, будівельні матеріали (піски, гравій, крейда, пісковик, вапняк).
Природний газ утворився з органічної маси, що міститься на дуже великій глибині. Найчастіше він зустрічається серед глин чи глинистих сланців, що перешкоджають виходу газу на поверхню. У надрах планети газ перебуває під високим тиском. Для його видобутку споруджують бурові свердловини.
Природний газ — найдешевше джерело енергії. Його використовують також у хімічній промисловості для виробництва пластмас, синтетичних тканин, фарб, ліків, вибухових речовин, мила, технічних масел.
Нафта утворилася в товщі осадових порід із решток морських організмів. Із нафти синтезують різні види палива, паливно-мастильні матеріали, асфальт. Широко використовують нафту і в органічному синтезі.
В особливих умовах перетворення залишків давніх рослин сформувалися: кам’яне вугілля (з вищих спорових — гігантських папоротей, хвощів, плаунів), буре вугілля (з голонасінних, або хвойних), торф (зі сфагнових мохів).
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:07 | Сообщение # 32 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| 2. Всі чули або ж читали про Гіперборею. Уявіть собі, що неотектонічні рухи Землі призвели до того, що Північний Льодовитий океан зник, а на його місці виник новий гіперборейський материк. До чого це призведе? Як його з’явлення відіб’ється на планеті?
Гіперборе́ї, Гіперборейці(грец. Hyperboreioi — ті, що живуть по той бік північного вітру) — казковий вічно юний народ, що жив у північній країні Гіпербореї, насолоджувався сонячним світлом. Гіпербореї не знали воєн і чвар, вони ніколи не гнівили Немесіди, в них часто гостював Аполлон. Могли жити 1000 років, але коли хтось утомлювався життям, міг його вкоротити, кидаючись із скелі в море.
Гіперборея — в давньогрецькій міфології легендарна північна країна, місце проживання блаженного народу гіпербореїв. Назва дослівно означає «за північчю», «за Бореєм».
За Ференіком, вони виросли з крові древніх титанів. Гіпербореїв згадує Алкей в гімні Аполлону. Про них йшла мова в поемі Симія Родоського «Аполлон». За Мнасеєм, сьогодні вони називаються дельфами.
В країні гіпербореїв час від часу з'являється і сам покровитель — Аполлон в колісниці, що запряжена лебедями, щоб в визначений час літньої спеки повернутися в Дельфи. Гіпербореї, разом з ефіопами, феаками, лотофагами належать до народів, що близькі з богами. Так само як їхній покровитель Аполлон, гіпербореї художньо обдаровані. Блаженне життя у гіпербореїв супроводжується піснями, танцями, музикою та бенкетами; постійні веселощі та побожні молитви характерні для цього народу — жреців і слуг Аполлона. Геракл приніс оливу від гіпербореїв у витоків Істра в Олімпію.
За Діодором Сицилійським, гіпербореї в гімнах неспинно оспівують Аполлона, коли він з'являється в них кожні 19 років. Гіпербореї могли б жити і тисячу років, але коли хтось утомлювався життям, міг його вкоротити, кидаючись зі скелі в море.
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:14 | Сообщение # 33 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| У результаті взаємодії європеоїдів-бореалів Гіпербореї з їх технологічною периферією (Близький Схід і Мала Азія) і розвитку в умовах перехідного клімату (від полярного до помірного) в расотворчому казані Північного Надчорномор’я виникла нова європеоїдна раса. Вона сформувалася в процесі подолання глобальної кліматично-екологічної кризи, викликаної зміщенням літосфери. Якщо мислити системно, то нова раса була відповіддю людства на глобальну кризу, більш того – вона була єдино можливим засобом подолання кризи.
http://www.refine.org.ua/pageid-1912-1.html
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:19 | Сообщение # 34 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Прісна вода із Північного Льодовитого океану може значно змінити клімат Європи
Як показали нові наукові дані, великий масив прісної води в центрі Північного Льодовитого океану може викликати непередбачувані зміни клімату в Європі та Північній Америці.
"Вода, отримана в результаті танення льодовиків і принесена ріками, обсяг якої, щонайменше, у два рази перевищує озеро Вікторія в Африці, продовжує прибувати. У якийсь момент велика кількість цієї води може виплеснутися з Північного Льодовитого океану в Атлантичний океан, що може спричинити серйозні зміни клімату. Однак вчені стверджують, що ніяк не можуть передбачити, коли це відбудеться".
"Це може вплинути на кругообіг води в океані, - відзначив Беньямін Рабі з Інституту Альфреда Вегенера в Німеччині. - І вплинути на Гольфстрім".
Лора де Стер, океанограф з Нідерландського королівського інституту дослідження моря, відзначила: "Обсяг води, що надходить у Північний Льодовитий океан в основному з канадських і сибірських рік, зараз більше звичайного у зв'язку з тим, що більш теплі температури на півночі викликають танення льоду. Морський лід теж швидко тане - Національним центром США по вивченню снігу та льоду був нещодавно зафіксований новий рекордно низький рівень покриття океану льодом, що призвело до надходження додаткової кількості прісної води у відносно спокійний Північний Льодовитий океан".
http://infonova.org.ua/science....py.html
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:31 | Сообщение # 35 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Поверхня Землі поступово зміщується на північ
http://infonova.org.ua/science....ch.html
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:34 | Сообщение # 36 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Рельєф. Якщо про рельєф Північного Льодовитого океану м и знаємо чимало, то про геологічну будову наші уявлення переважно схематичні й гіпотетичні. Вони спираються на дані геофізичних досліджень, одержані переважно з дрейфових станцій. Глибоке буріння почалося нещодавно і лише в прилеглій до Атлантики частині (у Гренландському, Норвезькому та Баренцовому морях), до того ж у зоні шельфу.
У рельєфі океану добре видно, що в межах Баренцового, Карського, Лаптєвих, Східносибірського і Чукотського морів шельф має ширину до 1200 км (Баренцово-Карський шельф). Мінімальна його ширина — навколо узбережжя Північної Америки, Гренландії та Норвегії, де вона становить від 50—100 до 300 км. Потужність земної кори в межах шельфу досягає 40 км. Це переважно затоплені денудаційні рівнини, що залягають на глибині 200—250 км і зберігають сліди четвертинного материкового зледеніння. Зовнішній край шельфу гористий. Особливості його яскраво виявляються в архіпелагах Шпіцберген та Земля Франца-Иосифа.
Рельєф канадського шельфу тісно пов'язаний з розломною тектонікою, її дія виявлена в складних контурах берегів, островів та глибоководних жолобів, таких, як Сміт-Лінкольн, Мод, Мак-Клур та ін.
Материковий схил Північного Льодовитого океану набагато ширший, ніж в інших океанах, і має складчасту будову. Так, у Чукотському і Східносибірському морях є по дві своєрідні сходинки — занурені ділянки шельфу, їх називають аваншельфом. Материковий схил канадської частини океану вужчий і крутіший, розчленований широкими плоскодонними каньйонами.
Материкове підніжжя займає 900 тис. км2 і являє собою нахилену, слабо хвилясту акумулятивну рівнину.
Шельф, материковий схил і материкове підніжжя займають 2/3 площі океану. Підводні окраїни материків у Баренцовому морі є продовженням Східноєвропейської платформи, в Карському — Захід но-Сибірської плити, в морі Лаптєвих — Сибірської платформи, у Східносибірському й Чукотському морях — мезозойських структур, в морі Бофорта — Північноамериканської платформи.
Рельєф європейського та азійського шельфів дуже ускладнений багатьма підводними долинами, що є продовженням річкових долин на суходолі. До континентального схилу простягаються долини Північної Двіни, Печори, Обі, Єнісею, Хатанги, Оленька, Яни, Індигірки й Колими. Вони знаходяться на глибинах від 70 до 90 м. їх утворення пов'язане з пониженням рівня океану, яке відбувалося двічі. Перший раз Полярний басейн опустився на 270—300 м у міоцен-пліоценовий етап, удруге — на 120—140 м — у пізньому плейстоцені.
Океанічна западина поділяється хребтами на вісім улоговин: Канадську, Макарова, Підводників, Амундсена, Нансена, гренландську, Норвезьку і Лофотснську, глибини яких коливаються в межах 2200—5500 м. Це переважно плоскі й хвилясті абісальні рівнини.
На дні океану здіймаються три основні хребти. З Атлантичного океану сюди заходить Серединно-Арктичний хребет, який має таку саму природу, що й Серединно-Атлантичний, тому що є фактично його продовженням і також має рифтову долину та поперечні розломи. Він складається з окремих, дуже зсунутих від загальної осі (рифтової долини) хребтів. На північ від Ісландії тягнеться хребет Кольбейнсей, заним — хребет Мона, далі хребет Кніповича, який переходить у хребет Гаккеля. Загальна довжина Серединно-Арктичного хребта близько 4500 км. Висота його змінюється від 1 до 3,5 км, а ширина становить кілька сотень кілометрів. У напрямі до дельти Лени він звужується. Паралельно до хребта Гаккеля через середину океану простягається хребет Ломоносова, а за ним — хребет Менделєєва.
Якщо Серединно-Арктичний хребет утворився внаслідок виливу мантійної речовини (після спредингу), то хребет Ломоносова — це брилова структура континентального типу висотою близько 3000 м з крутими схилами і каньйонами, а хребет Менделєєва — старий, значно нижчий серединно-океанічний, нині неактивний.
Земна кора в межах океанічної западини, крім хребта Ломоносова, — океанічного типу. Вона має потужність від 5 до 15 км. На осадові породи припадає від 1 до 4 км.
З усіх океанів Північний Льодовитий наймолодший. Спочатку в кінці юрського і на початку крейдового періодів сформувалася Канадська улоговина, потім — улоговина Макарова, і тільки на початку кайнозойської ери — Норвезька, Гренландська і Лофотенська улоговини.
Корисні копалини виявлено здебільшого на океанічному шельфі. Сюди тягнуться Західносибірський і Печорський нафтогазоносні басейни, а також родовища шельфів Аляски, Гренландії та Норвегії. На узбережжі морів Лаптєвих, Східносибірського і Чукотського відомі розсипи олов'яних руд (каситериту). Передбачається, що в рифтових долинах серединного хребта є пол і метал іч н і руди.
Донні відклади виключно теригенного походження; в основному це наноси великих річок Євразії та Північної Америки. Товщина осадового шару 1000—3500 м. Шельф укритий переважно піском, а материковий схил і підніжжя — відсортованим намулом (глеєм). У глибоководних западинах подекуди залягають конкреції марганцю, на схилах хребтів — фракції піску. Карбонатних відкладів мало, бо вони добре розчиняються у воді.
Клімат. Географічне положення океану в полярній зоні визначає його кліматичні особливості. Влітку сонячне проміння падає під гострим кутом, взимку його немає. Тому радіаційний баланс загалом від'ємний. Це є причиною утворення стійкого крижаного покриву, що зберігається протягом року і підсилює суворість клімату. Над океаном формуються холодні повітряні маси, які дуже впливають на клімат нашої країни. Проте вони значно тепліші, ніж антарктичні. Це зумовлено дією теплих течій з Атлантики. Як не парадоксально, але Північний Льодовитий океан не охолоджує, а обігріває величезні простори суходолу Північної півкулі.
Раніше вважалося, що Арктика — це район стійких антициклонів. Як засвідчують дослідження останніх років, сюди в усі пори року час від часу проникають циклони, приносячи з собою хмарність, опади і сильні вітри. Але переважає тут антициклональна погода. Існує тенденція до мусонної зміни вітрів: узимку переважають вітри південних румбів, улітку — північних. У приполюсовій частині вітри нестійких напрямів. Найбільшу швидкість вони мають у холодну пору і лише над Східносибірським морем та морем Бофорта влітку. На узбережжях, особливо вздовж гірських масивів, нерідко виникають сильні поривчасті вітри (до 50 м/с) типу фен чи бора.
Середня добова температура повітря взимку коливається від -3 до -40 °С, а влітку від 0 до +10 °С. Найнижчі температури (—53 °С) формуються над Арктичним басейном, протоками Канадського Арктичного архіпелагу та морями Карським і Лаптєвих. Над центральною частиною Арктичного басейну стовпчик термометра не піднімається вище +8 °С. У прибережних районах повітря часом прогрівається до +28 °С. Характерною особливістю термічного режиму атмосфери над океаном є інверсія, коли температура з висотою не падає, а підвищується, що не спостерігається в інших океанах. Лише на висоті кількох сот метрів установлюється нормальний розподіл температури.
Абсолютна вологість повітря в Арктиці через низькі температури дуже мала. Відносна вологість, навпаки, дуже висока: 95—97 % улітку, 75—85 % узимку. З високою відносною вологістю пов'язані часті тумани, які іноді тримаються 4—5 діб. У середньому за рік в Арктиці буває до 140 днів з туманами. Найбільше їх у літні місяці (липень — серпень).
Хмарність досить велика. В літню пору вона скрізь становить 8 балів, а в районі полюса — 9,5 бала. Взимку хмарність зменшується до 4— 5 балів. Хмари низькі, переважно шаруваті та шарувато-купчасті.
Атмосферні опади бувають протягом усього року і становлять 75—285 мм. Розподіл опадів загалом має зональний характер. Найменше їх у районі полюса (5—10 мм на місяць) — адже там переважає антициклональна погода. На південь кількість опадів збільшується, досягаючи на узбережжі 20—40 мм на місяць. Випадають вони переважно у твердому стані, формуючи на поверхні криги сніговий покрив висотою 30—35 см. Часті хуртовини й тороси спричинюють нерівномірне його залягання. Влітку сніг тане або сходить зовсім. У районі полюса він лежить до 320 днів, а в районі сезонної криги — 60—70 діб. Випаровування з поверхні океану незначне: 60 мм поблизу полюса, 100 мм у прибережній зоні. У Норвезькому морі під впливом теплої течії випаровування збільшується до 1000 мм. У цілому над океаном опади переважають над випаровуванням.
Гідрологічні особливості Ізольованість Північного Льодовитого океану, постійна суцільна крига, а також великий стік прісних річкових вод істотно впливають на перебіг гідрологічних процесів.
Крижаний покрив ізолює водну поверхню від атмосфери, тому атмосфера не має вирішального значення у формуванні водних мас та їхньої циркуляції. Головним циркуляційним фактором є надходження води з Атлантики і Тихого океану, а також материковий стік. Ця вола разом із вологою від опадів компенсує витрату води, що виноситься течіями в Атлантичний океан. Притік атлантичних, тихоокеанських і материкових вод формує систему океанічних течій. Головна Трансарктична течія зароджується в районі Чукотського моря і широкою смугою рухається через Північний полюс до східних берегів Гренландії. Тут вона підсилюється вітрами з острова і далі вже пливе як Гренландська холодна течія. Між Аляскою і Трансарктичною генеральною течією виникає місцевий антициклональний кругообіг, що приблизно відповідає улоговині Бофорта. Другий кругообіг циклональний. Він утворюється на захід від цієї основної течії та охоплює акваторію до Північної Землі. Можливо, що в утворенні цих кругообігів провідну роль відіграють конфігурація берегів і рельєф дна.
Припливні явища підсилюються припливною хвилею з Атлантичного океану. Вздовж берегів морів діють напівдобові й неправильні припливи з амплітудою до 1 м, але в кількох затоках вона досягає б м.
У водному балансі океану визначальним є обмін водою з Атлантичним океаном. У нього надходить близько 251 000 км3 води, трохи більше її відпливає — 277 000 км3, 30 000 км3 припливає з Тихого океану.
Солоність поверхневих вод порівняно з іншими океанами найменша (30,6—30,9 ‰) і лише поблизу островів Північна Земля та Шпіцберген підвищується до 32,8—33,2 ‰. З глибиною солоність зростає і на глибині 2000 м становить 34,0 %о. Така солоність характерна для всієї товщі глибинних вод, вона близька до середньої солоності Світового океану.
Температура води визначається балансом тепла. На поверхні океану вона скрізь мінусова (-1,8 °С), лише в приатлантичній частині додатна. З глибиною температура підвищується до —0,6, -1,8 °С, а нижче 400 м знову падає нижче -0,6 °С. Такий теплий термоклин серед холодних вод Арктики зумовлений надходженням теплих вод Атлантики, котрі, як солоніші й густіші, занурюються під розпріснені поверхневі води.
Низькі температури води забезпечують високу розчинність кисню. Багаті на кисень води Канадського Арктичного архіпелагу. Насиченість вод киснем у цьому районі досягає (80 %, місцями більше. З глибиною вміст розчиненого кисню інтенсивно зменшується, і насиченість ним знижується до 80 %.
Серед мікроелементів особливе значення мають сполуки фосфору, азоту і кремнію, оскільки вони виконують важливі біологічну та біохімічну функції. Найменший вміст біогенних елементів характерний для приатлантичної частини океану. У при тихоокеанському районі вміст біогенів підвищується. В центральній частині океану в окремі роки глибинні води піднімаються до поверхні, ви носячи з собою значну кількість кремнію та фосфатів.
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:38 | Сообщение # 37 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| 3.Чому кліматичні зони на поверхні Землі не переміщуються? Який зв'язок між значенням слова клімат і грецьким klima (нахил)? Дехто говорить, що від великих полярних шапок Земля може перевернутися, і північ з півднем поміняються місцями. Чи можливо таке?
Клі́мат, також підсо́ння — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25—50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температура і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температура верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висота і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У ХХ ст. у число кліматичних показників увійшли характеристики елементів теплового балансу земної поверхні — сумарна сонячна радіація, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найбільш істотними є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери ( парниковий ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Клімат
Головним із факторів, що обумовлює особливості розвитку клімату, є
географічна широта. Від неї залежить кількість сонячної енергії, що
потрапляє на земну поверхню. Вологообмін, будучи залежним від двох інших
кліматоутворюючих процесів, теж розвивається під впливом географічної
широти. Тому клімат в цілому має добре виражені зональні закономірності.
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Среда, 07.09.2011, 21:57
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:51 | Сообщение # 38 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Клімат Землі постійно змінюється з моменту творення нашої планети. Це залежало від різноманітних геологічних та астрономічних явищ, коливання орбіти Землі.
Глобальний середній клімат Землі визначається енергією, яка надходить від Сонця, властивостями Землі та її атмосфери, а саме здатністю відбивання, поглинання і випромінювання енергії в атмосфері і на поверхні. Хоча зміни в отриманій сонячної енергії (викликані наприклад коливаннями в орбіті обертання Землі навколо Сонця) неминучі, на енергетичний баланс Землі також впливають властивості атмосфери і земної поверхні.
http://www.npblog.com.ua/index.php/ekologiya/zmina-klimatu.html
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 21:56 | Сообщение # 39 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| . Причини геологічних змін клімату Про причини холодних періодів в історії Землі, і навіть останнього - четвертинного періоду, дотепер немає погоджених думок Висувалось багато гіпотез. Указувалось, наприклад, на періодичні коливання елементів земної орбіти, завдяки чому повинна була змінюватися загальна кількість тепла, що приходить до Землі від Сонця. Це - зміна ексцентриситету земної орбіти з періодом біля 92 тис. років і зміна нахилу екліптики до екватора з періодом біля 40 тис. років. Сюди потрібно додати переміщення земної осі, що описує деяку конічну поверхню з періодом біля 21 тис. років. Зміни клімату в четвертинному періоді можуть бути поставлені в зв'язок із такими періодичними змінами в приході радіації, але не можуть пояснюватися тільки ними.
Передбачалося також, що сонячна стала істотно і періодично змінювалася протягом геологічного часу, тобто що Сонце поводилося, як перемінна зірка. Перевірити таку гіпотезу, однак, неможливо.
Передбачалося, що Земля в різні періоди свого життя проходила через області світового простору з різним вмістом міжзоряної речовини, що, по-різному поглинаючи сонячну радіацію, знову-таки змінювало опромінення Землі.
Тепер представляється більш ймовірним, що геологічної зміни клімату залежали не від змін у загальному потоці сонячної радіації, а від змін у сонячній активності, котрі якимось способом змінювали систему загальної циркуляції атмосфери. Перевірити, чи дійсно сонячна активність відчуває циклічні зміни, порівняні по тривалості з геологічними періодами, неможливо.
Для Європи можна коротенько намітити таку послідовність змін клімату за останні декілька тисяч років. Протягом 5 тис. років до н.е. сухий і теплий клімат декілька разів змінювався більш вологим і прохолодним. Приблизно за 500 років до н.е. кількість осадів різко збільшилася і клімат став значно прохолодніше, ніж у попередні сторіччя. До початку нашої ери клімат став схожим на сучасний.
У XI-XIII сторіччях клімат Європи був більш м'яким і сухим, ніж на початку ери. Європейські льодовики в цей час мали мінімальне поширення, у Гренландії успішно розвивалося скотарство. У XV-XVI сторіччях знову намітилося значне похолодання, збільшилася льодовитість морів. З XVII в. до середини XIX в. клімат був холодним і вологим, льодовики наступали. Саме в цей період почалися інструментальні метеорологічні спостереження в Європі. З другої половини XIX в. намітився новий, досить крутий поворот у кліматичних умовах - почалося сучасне потеплення.
Отже, зміни клімату за історичний період мали характер коливань із ритмічністю порядку декількох сторіч. На тлі вікових коливань відбувалися коливання більш короткочасні. У загальному за історичну епоху клімат можна вважати стійким, він лише коливався біля середнього рівня. За цей період не було таких істотних змін у розподілі суші і моря, в орографії, у розміщенні полюсів, що могли б мати значення для змін клімату. Тому можна впевнено зв'язувати історичні зміни клімату з чинниками позаземного походження, особливо зі змінами в сонячній активності. Починаючи з XVIII сторіччя ведуться кількісні визначення останньої (відносне число сонячних плям, а останнім часом і іншими показниками). Це дає можливість зіставляти сонячну активність з одночасними і наступними змінами метеорологічних розмірів і отримані зв'язки екстраполювати на минуле, з огляду на відомі ритми в сонячній активності.
Вказувалося також, що припливоутворююча сила, що залежить від положення Сонця і Місяця щодо Землі, досягає максимуму через неправильні проміжки часу із середнім періодом біля 1700 років. Ці коливання припливоутворюючої сили, можуть впливати на стан крижаного покриву полярних морів, а через нього і на циклонічну діяльність. Максимумам діяльності цієї сили повинні відповідати найбільше вологі періоди.
3. Сучасне потеплення Чергове коливання клімату убік потепління - так називане сучасне потеплення дуже інтенсивне і спостерігається зараз на більшій частині земної кулі. Воно почалося біля 50-х або 70-х років XIX в. і підсилилося на початку XX в., особливо в 20-х роках. Найбільше теплим десятиліттям виявилися роки 1930-1939.
Льодовики в Норвегії й Альпах почали відступати ще в середині XIX сторіччя. У Східної Європі середні річні температури за період 1881-1915 рр. підвищилися на декілька десятих часток градуса в порівнянні з періодом 1854-1880 рр. У С-Петербурзі середня річна температура в 1801-1850 рр. складала 3,5 °С, а в 1921-1935 р. - вже 4,6 °С, причому це підвищення не залежало від росту міста, як показує порівняння з іншими станціями. Особливо потепліли зимові місяці (рис. 1). У зв'язку з цим у С-Петербурзі за сторіччя річна амплітуда температури зменшилася на 1,3 °С, клімат став менше континентальним.
У Західній Європі десятилітня середня температура зими до 1920 року виросла на 2,5 °С у порівнянні з кінцем XIX сторіччя, а середня річна температура - на 0,5 °С. Тут також почалися дуже м'які зими.
У Арктиці потеплення було ще значніше, ніж у помірних широтах. На Новій Землі середня річна температура за 1920-1935 рр. виявилася майже на 2 °С вище, ніж за 1876-1919 рр.
З 1910 по 1940 рр. середня річна температура повітря виросла в Гренландії більш ніж на 3 °С, а на Шпіцбергені, на півночі Азії і Північної Америки - більш ніж на 2 °С.
Ріст температур у XX в. спостерігався і на інших материках, і навіть в Антарктиді. Є підрахунки, відповідно до яких середня річна температура повітря для всієї Землі з 1880 р. підвищувалася щорічно на 0,01 °С. У загальному в зоні від 60 пн.ш. до 50 пд.ш. епоха 1921-1950 рр. виявилася на 0,4°С теплішою, ніж епоха 1891-1920 рр.
1820 1830 1840 1850 1860 1870 1880 1890 1900 1910 1920
Рис.1. Віковий хід середніх січневих температур повітря в С-Петербурзі за період 1820-1920 рр. по 10-літнім середнім.
Сучасне потеплення супроводжувалося істотними змінами в природі, із ним зв'язаними. У Ісландії звільнилися від льоду орні землі, що оброблялися 600 років тому, але з тих пір були сховані під льодовиковим покривом. На Шпіцбергені, у Гренландії, на Алясці виявлене різке відступання льодовиків. Різко зменшилася льодовитість полярних морів. Відбувалися міграції теплолюбних риб у більш північні води.
Безсумнівно, що і сучасне потеплення є лише коливання клімату. З 50-х років (а в Арктиці ще раніш) воно, мабуть, уже змінилося похолоданням.
4. Причини сучасних коливань клімату Коливання клімату за останні сторіччя можна простежувати, по крайній мірі в Європі, інструментальним спостереженням. За декілька останніх десятиліть удалося зіставити зміни по синоптичних картах із змінами в загальній циркуляції атмосфери: у її характері (велика або менша зональність) і інтенсивності. Виявлені досить тісні зв'язки між коливаннями загальної циркуляції протягом десятиліть і коливаннями клімату за той же час. Можливо, їх удасться поширити і на коливання клімату за більш значний час і з великими періодами.
Однак встає питання про причини зазначених коливань загальної циркуляції. Ці причини зараз шукають переважно у впливі сонячної активності на атмосферу. Коливання сонячної активності в 11-и 80-літньому циклах можуть приводити до виникнення циклічності в циркуляції і кліматі. Можливо, що сюди приєднуються і .періодичні зміни швидкості обертання Землі, які дещо змінюють коріолісову силу. Є думка, що вони створюють 250-літній цикл клімату. Сучасне потеплення в цьому випадку могло б бути результатом накладення 80- і 250-літнього циклів сонячної активності, мінімуми яких збіглися в першій половині XX сторіччя
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 22:09 | Сообщение # 40 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Як відомо, різнотемпературне повітря, яке разом із водяною парою утворює атмосферні фронти, нагрівається не від Сонця, а від поверхні Землі, яка нагрівається сонячним випромінюванням. Ефективність нагріву залежить від багатьох чинників, але головним із них є кут падіння сонячних променів на поверхню Землі.
Це зрозуміло для кожного спостерігача: Сонце в зеніті є набагато вогнедихаючим ніж Сонце над горизонтом.
І тут ми підходимо до головного. Слово клімат означає нахил (від грецького klima, klimatos – нахилення, нахилений). Причому, мається на увазі нахил вісі обертання Землі до площини екліптики. Саме тому літо у північній півкулі є цілком синхронним (у часі) до зими у південній півкулі.
Зрозуміло, що чим більшим є нахил земної вісі, тим на одній й тій самій північній широті поверхня Землі влітку нагріватиметься більше, а взимку більше «ховатиметься» від сонячних променів у тінь (із відповідними наслідками).
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Среда, 07.09.2011, 22:11
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 22:13 | Сообщение # 41 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| «…коливання нахилу земної осі можуть викликати коливання клімату. На цьому побудована астрономічна теорія коливань клімату, яку обґрунтував Миланкович у циклі своїх робіт».
Про те, що географічні полюси «мігрують» за рахунок зміни нахилу вісі обертання Землі, суттєво зміщуючись від центрального положення, було доведено інструментальними дослідженнями на станціях «Сєвєрний полюс». Зокрема було встановлено, що лише з 1946 по 1956 рік амплітуда відхилень полюса збільшилась у 2,5 рази і продовжувала збільшуватись.
Інакше кажучи, наша планета, як величезна дзиґа, щоразу більше розхитується і розігрівається.
До того ж, збільшення нахилу земної вісі викликає планетарні порушення меридіональної циркуляції повітря, що супроводжується ураганами, смерчами та іншими екстремальними явищами. Бо саме в такий екстремальний спосіб атмосфера намагається відновити свій сезонний баланс.
http://www.plukr.org/page102.html
http://geografica.net.ua/publ....1-0-573
http://www.lnu.edu.ua/faculty....m-2.htm
ЗРИ В КОРЕНЬ
Сообщение отредактировал ovsanka - Среда, 07.09.2011, 22:21
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Среда, 07.09.2011, 22:25 | Сообщение # 42 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Топоніміка - це наука про походження географічних назв (від грецьких слів "topos" - місце й "оnyma" - назва, найменування, ім'я), але топоніміка - поняття загальне. В сукупності її значень існує своєрідна градація.
Топоніміка включає такі поняття: 1) гідроніми (назви річок, озер, колодязів і т.д.); 2) фоніми (назви курганів); 3) ойконіми (назви населених пунктів); 4) спелеоніми (назви печер, скельних навісів); 5) ороніми (назви хребтів, гір, долин, ярів, впадин і ущелин); 6) хороніми (назви країв і країн).
Проте в краєзнавстві виникає потреба детальнішої класифікації географічних назв. Серед гідронімів можуть виділятися: лімноніми (назви озер), потамоніми (назви річок), гелоніми (назви боліт). Серед ойконімів виділяються полісоніми (назви міст). В містах можуть існувати агороніми (назви площ), годоніми (назви вулиць), ергоніми (назви підприємств) та ін.
Для топоніміки характерні свої специфічні методи досліджень. Основну роль відіграють польові дослідження, збір первинного матеріалу, виявлення природних, історичних і етнографічних особливостей певного регіону, особливостей, які визначають своєрідність топонімів.
Топоніміка використовує методи, які притаманні історичній науці, - роботу з архівними матеріалами, аналіз письмових джерел. На службу топоніміці поставлені методи, які властиві географічній науці - картографічний, просторово-порівняльний та ін.
Велике значення має етимологія географічних назв, тобто пояснення їхнього походження, усвідомлення первинного змісту назви того чи іншого об'єкта.
Будь-яка географічна назва має своє значення. І переважна більшість їх виникла стихійно, проте зовсім невипадково: беззмістовних топонімів немає. Втім, частина з них цілком "прозора". Місто Львів, наприклад, заснував князь Данило Галицький у XIII ст. і назвав ім'ям свого сина Лева. Не може бути двох думок щодо топонімів Івано-Франківськ, Запоріжжя, Піщанка.
Однак багато топонімів розгадати не так легко. Що, наприклад, означають назви Карпати, Прип'ять, Чернігів, Харків чи Азовське море? Щоб відповісти на ці запитання, вчені-топонімісти проводять багаторічні кропіткі дослідження, звертаючись до здобутків історії, мовознавства, географії, етнографії, археології та інших наук. Але деякі топоніми України, які дійшли до нас із глибини віків, і досі не вдалося розшифрувати. Невідомо, наприклад, походження назв міст Фастів, Тульчин, найменування озера Світязь. Є чимало гіпотез, здогадок, проте багато з них ще чекають пояснень, які б задовольнили допитливих.
http://pidruchniki.com.ua/1628041....o_krayu
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Четверг, 08.09.2011, 06:43 | Сообщение # 43 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Країнозна́вство — це синтетична наукова дисципліна, що синтезує та узагальнює різнорідні дані про політичну, економічну, соціальну, культурологічну сфери життедіяльності суспільства, світу в цілому, окремих регіонів, держав та країн.
Країнознавство вивчає:
географічне розташування міжнародних туристичних центрів
соціально-економічні ресурси
природні ресурси
антропогенні ресурси
На сучасному етапі країнознавство спрямоване на дослідження природно-історичного та соціально-економічного спрямування, що зумовлюється особливостями історико-географічного розвитку людства.
Атрибути країнознавства
Об’єктом вивчення країнознавства є країни як основні одиниці сучасної соціально-політичної організації світу, а також їх великі частини (райони, штати, області, провінції тощо) і різні міждержавні, регіональні та глобальні угрупування.
Предметом країнознавства є країни і регіони світу як єдині системи, що складаються з різнорідних, але взаємопов’язаних елементів, які діють як одне ціле на світовій політичній арені.
http://tourlib.net/books_ukr/maslyak11.htm
http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=46443
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Четверг, 08.09.2011, 06:48 | Сообщение # 44 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Наочне, виразне відображення місцевості на космічних знімках дозволяє здійснювати велику кількість географічних досліджень. Дані дистанційного зондування Землі (ДЗЗ) стали невід’ємною частиною картографії. Чи зможуть космічні знімки замінити класичні карти?
Оновлення карт за допомогою космічних знімків
http://www.tvis.com.ua/index.p....mid=194
Изображения, формирующие базовые мозаики снимков на глобальных online-картах
http://ru.wikipedia.org/wiki....4%E8%FF
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
| ovsanka | Дата: Четверг, 08.09.2011, 06:52 | Сообщение # 45 |
|
Я здесь прописан(а)
Группа: Модераторы
Сообщений: 2394
Статус: Offline
| Карти укладають у певних картографічних проекціях (в залежності від території та поставлених задач). Чому при укладанні морських карт надають перевагу проекції Меркатора?
Проекция Меркатора
http://ru.wikipedia.org/wiki....E%F0%E0
Введение в системы координат и проекции.
http://www.giscraft.ru/info/cs/cs.shtml
ЗРИ В КОРЕНЬ
|
|
|
| |
|
