Уходит боевое поколение. Не ушла бы с ними вместе и память о тех славных днях.
Причем участников Великой Отечественной на торжественных церемониях почти не будет.
Цветы к обелискам возлагают в основном молодые и совсем юные.

Мета заходу:
- формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; - виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності;
- формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу людей старшого віку та дітей війни;
- формування інтересу до літератури про Велику Вітчизняну війну.

Обладнання:
- книжкова експозиція “Дитинство, опалене війною”;
- магнітофон;
- Великий тлумачний словник української мови. - К., 2001.

Бібліотекар. Дорогі діти, у нас зараз пройде незвичайний урок. Сьогодні ми будемо говорити про мужність. Що ж ми розуміємо під словом “мужність”? (відповіді дітей)

В тлумачному словнику записано: “Мужність – це риса характеру людини, у якій поєднуються хоробрість, рішучість, витримка тощо // відвага, сміливість”.

А ось як написала про це одна відома поетеса у своєму вірші, який так і називається – “Мужність”:

Ми знаєм, що нині лежить на вагах
І що відбувається нині.
Час мужності пробив на наших часах
І мужність нас не покине.

Все далі в історію відходять жорстокі битви Великої Вітчизняної війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну.

Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пощадив самого життя, заради щастя нинішніх поколінь. Подумайте тільки, яке величезне щастя випало наступним покоління – шістдесят років мирного життя.

Так, саме 60 років над нами тихе, мирне небо. Ми радіємо, що можна спокійно навчатися, мріяти, жити. Але потрібно завжди пам’ятати, якою дорогою ціною завойоване наше щастя.

1941 рік, червень, суботній день. Люди готувалися до недільного відпочинку. Червень – найчарівніша пора в Україні. Уявіть собі … Усе навкруги в красі та силі … Розквітають сади і луки, з поля чути п’янкий аромат скошеної трави … І раптом – війна.

Війна … Вам, діти, це слово відомо лише з історії, розповідей ветеранів-фронтовиків, зі спогадів про суворі минувші дні. Я впевнена, якщо комусь із вас довелося чути розповіді людей, котрі пережили це страхіття, то ви слухали з завмиранням серця, як якусь незвичайну страшну історію. Давайте й ми з вами на нашому уроці згадаємо ті страшні події, ті незвичайні подвиги, щоб потім пам’ятати про них усе життя

(Фонова музика. Пісня М.Матусовького “На безымянной высоте”).

22 червня 1941 рік, о 4 годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, фашистська Німеччина, без оголошення війни, вчинила варварський напад на нашу Батьківщину. Саме в цю чарівну ніч ворожі бомби і снаряди впали на мирну землю. Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій, 1500 літаків, 1200 танків були направлені на неї…

Минули дні і роки пролетіли,
А дня того забуть ніхто не міг.
Тут навіть сосни з горя посивіли,
Тут навіть камінь плаче край доріг.
Хіба ж забудеш, як палили хати?
Гойдались мертві у страшній петлі,
І на шляху валялися хлоп’ята,
Багнетами прибиті до землі.
Хіба ж забудеш, як сліпого діда
В звірячій злобі витягли крізь дим.
До танків прив’язали людоїди
І розірвали надвоє живим.

Фашисти хотіли зруйнувати все, що було створено розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити з самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити в рабів.

Село горить, валує чорний дим,
Пожежа в небі аж регоче.
Упала мати на поріг… і їй
Вже не розплющить більше очі.
Шість місяців дитяткові лише,
Воно шука матусі груди.
Покривджене воно не зна іще,
Що більше матері не буде…

Влаштовувалися десятки тюрем, таборів для військовополонених, в яких знущалися жорстоко і бездушно над нашими людьми. Фашизм приніс з собою звірства, розруху, голод, сльози, смерть. У страхітливому вогнищі війни народилися мільйони героїв, чиї подвиги стали легендою і вічно житимуть у віках, викликатимуть захоплення і велику шану всіх наступних поколінь вільних і чесних людей світу. Є герої відомі всім, є герої – маловідомі, а є – і взагалі нікому невідомі. Але ж значення подвигу, його цінність, вимірюється не знаменитістю. На знаменитість ніхто із героїв в ті моменти і не розраховував. Просто вони знали і завжди собі повторювали: “Якщо не я, так хто ж…” І з молитвою на губах, з ім’ям матері, дружини чи дитини, солдати здійснювали неймовірні подвиги.

Я думаю, що хтось із вас чув історію про солдата, який дав можливість своїм товаришам продовжити атаку і взяти древнє польське місто Коло, - закривши грудьми амбразуру ворожого дзоту. Подвиг його не забутий. Ім’ям Миколи Носулі названа вулиця в його рідному місті в Донецькій області. Наші люди проявили неповторну мужність, відстоюючи волю і незалежність своєї Батьківщини.

За героїчні подвиги у Великій Вітчизняній війні звання Героя Радянського Союзу удостоєно понад 11 тисяч чоловік. В числі відважних захисників Вітчизни були і діти.

Привели його на світанні
У багнюці всього, у крові
Захлиналися постріли дальні,
І дрижали бліді вартові.
Мов примари, гайдалися тіні,
На колисках скуйовджених віт.
І було партизану-хлопчині
Вісімнадцять – не більше – літ.

І хоч були вони зовсім юними і їм дуже хотілося жити, вчинки їх були вже не дитячими, зневажливо ставилися до своїх мучителів і ні за яких умов, навіть, коли йшлося про життя чи смерть, вони не зраджували своїх друзів, свою Батьківщину…

Очі з лоба вилізли дико
Надірвався і тріснув крик
– Хлопець виплюнув кашу в пику
Свій навіки німий язик.
Розстріляли його на світанні
За селом у глибокім рові…
І вставало, немов повстання,
Ранком сонце в його крові.

Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї головки і маленькі рученята, які міцно тримали свою єдину іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни на подвір’ях шкіл, чи знайдено в попелі згорілих будинків. Гнів перехоплює подих при згадці про ці страшні звірства фашистів.

Тож давайте пом’янемо загиблих хвилиною мовчання (хвилина мовчання).

Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Бо без пам’яті немає майбутнього. Уклонімося ж тим, хто поліг у бою… Хто покрив рідну землю собою.

Командир кулеметної обслуги 54-го стрілецького полку Н.А. Онілова народилася в с. Новомиколаївка (тепер Фрунзівського району Одеської області). З серпня 1941 р. вихованка дитячого будинку Н. Онілова - на фронті. На її рахунку понад 2 тис. знищених гітлерівців. 1 березня 1942 р. в жорстокому, нерівному бою в районі Інкермана відважна кулеметниця була смертельно поранена. Через 8 днів вона померла. Звання Героя Радянського Союзу сержанту Оніловій присвоєно 14 травня 1965 р., посмертно.

Одним із прославлених снайперів стала Л.М. Павличенко. Вона народилась у Білій Церкві на Київщині. Війна застала Людмилу в Одесі, куди приїхала, щоб завершити свою дипломну роботу про гетьмана Б. Хмельницького. Вже 22 червня вона була зарахована добровольцем до 25-ї стрілецької дивізії. «Королева вогню», «краща гвинтівка Землі», «снайпер № 1», як називали її іноземні журналісти, особисто знищила 309 гітлерівців, з них 36 снайперів, серед яких був той, від куль якого загинуло понад 100 червоноармійців. У квітні 1942 р. після тяжкого поранення вона стала снайпером-наставником не у військовій школі, а на передовій.

За героїзм та мужність, виявлені у боях під Одесою та Севастополем, за навчання багатьох бійців снайперській справі лейтенанту Л.М. Павличенко присвоєно звання Героя Радянського Союзу .
Людмила Михайлівна досконало володіла не лише снайперською гвинтівкою, а й зброєю слова: в серпні 1942 р. вона брала участь у роботі міжнародного студентського конгресу в Англії; в 1943 р. разом із студентами-фронтовиками відвідала США, де зустрічалася з Президентом Франкліном Рузвельтом, розмовляла про відкриття другого фронту, виступала на багатьох мітингах солідарності з радянським народом. В 15 містах Англії і 43 містах США та Канади лунало полум'яне слово героїні, закликаючи молодь світу до боротьби з нацизмом.
Після війни Л.М. Павличенко продовжувала улюблену справу – викладала тактику снайперського вогню у військових академіях.

В Керчі, на горі Мітридат установлено обеліск, на якому викарбувано імена 26 Героїв Радянського Союзу, що загинули в боях за визволення Кримського півострова. Серед них – ім'я дев'ятнадцятирічного снайпера 691-го полку 383-ї стрілецької дивізії окремої Приморської армії Тетяни Гнатівни Костиріної з Краснодарського краю. Молодший сержант Костиріна в боях за визволення Кубані і Криму знищила 120 солдатів і офіцерів противника. 22 лютого 1943 р. біля селища Аджимушкай (тепер – Партизани) замінила командира батальйону і підняла бійців в атаку. В цьому бою вона загинула. Звання Героя Радянського Союзу їй присвоєно 16 травня 1944 р., посмертно.

Жінки на війні

Дивись на сайті http://www.peremoga.gov.ua/index.php?3405000000000000010

Ветеранам

Я не имею
Боевых наград,
Горжусь отцами,
Помня неустанно,
Что ордена и шрамы
Постоянно
У ветеранов
На груди горят.

Горят они
Сквозь тысячи ночей,
Бередят память
Годы фронтовые,
Ранения,
Увечья роковые,
Глаза бессонницей
Измученных врачей.

Вас, нецелованных
Безусых пацанов,
Война рвала на клочья
И дырявила,
В полях дивизии
И армии оставила
Досматривать
Сюжеты вечных снов.

Я истину, конечно,
Не открою.
Земля Отчизны
Не случайно плодородна,
Обильно политая
Кровушкой народной,
Тысячелетие
Брала в себя героев.

Превозмогая
Трудности и боль,
Не соглашаясь
На вторые роли,
Неистовым накалом
Общей воли
В войне исполнили
Решающую роль.

К тем, кто погиб,
Библейская строка,
Что мертвые
В веках не имут сраму,
И ту войну,
Ту мировую драму
Потомкам
Не забыть наверняка!

Я - родом
Из другого поколения,
Послевоенным
Называется оно,
Но к подвигам нетленным
Я давно
Почтенное имею
Поклонение.

Причастен к ним
И искренне горжусь,
Что славу воинскую
Бережно наследую,
Что с вами вместе
Радуюсь и бедую
И что в наследника
Достойного гожусь.

Когда приходит май,
То над рекой
Цветами белыми
Деревья полыхают.
Под ними
Старые солдаты отдыхают-
Они навечно
Уходят на покой.

Безжалостно
Вас годы мелют в прах,
Но на поверку,
Когда совесть просит,
Идут неспешно те,
Кто в сердце носит
Святую память
О боевых друзьях.

Я не имею
Боевых наград,
Не ведаю,
Что ждет там - впереди,
Но ордена
Рядами на груди
У ветеранов
Пусть всегда горят!
...

http://bizslovo.org/content....na.html

ИМЕНА НА ПОВЕРКЕ: Юлия Друнина

Юлия Владимировна Друнина родилась 10 мая 1924 года в Москве. Отец её работал в школе учителем истории, мама – в библиотеке. Бури революции и ураганы Гражданской войны не затронули своей жестокостью ранние годы девочки. Со школьных лет книга и музыка сопровождали детство Юли, светлое и гармоничное.

Начало войны резко изменило жизнь страны. Обострённое чувство гражданского долга заставляло её, семнадцатилетнюю, искать правдами и неправдами пути на фронт. Отважная санитарка была в боях дважды ранена, но каждый раз продолжала работать – спасать других. Первое фронтовое и сразу классическое стихотворение она написала в госпитале в 1943 году:

Я только раз видала рукопашный.
Раз – наяву и сотни раз во сне.
Кто говорит, что на войне не страшно,
Тот ничего не знает о войне.

Но и после войны оказалось несладко. Понадобилось огромное мужество и чувство достоинства, чтобы одержать победу над нищетой и несовершенством человеческих отношений. И в дальнейшем, когда заплутавшая слава всё-таки нашла её, Юлия Владимировна продолжала писать о фронте, о любви, и товарищах, погибших в жестоких боях. Стихи её – свидетельство высокой любви к родной земле и веры в будущее человечества. Кавалер пяти орденов, медалей, в том числе и знаковой «За отвагу», лауреат Государственной премии РСФСР, она не смогла пережить ужасных вестей о разрушении государства, за которое проливала кровь. И добровольно ушла из жизни в конце 1991 г.
Ведущий рубрики Анатолий ПАРПАРА

* * *
Нет, это не заслуга, а удача –
Стать девушке солдатом на войне.
Когда б сложилась жизнь моя иначе, –
Как в День Победы стыдно было б мне!..
С восторгом нас, девчонок, не встречали:
Нас гнал домой охрипший военком.
Так было в сорок первом. А медали
И прочие регалии – потом…
Смотрю назад, в продымленные дали:
Нет, не заслугой в тот зловещий год,
А высшим счастьем школьницы считали
Возможность умереть за свой народ.
* * *
И откуда вдруг берутся силы
В час, когда в душе черным-черно?..
Если б я была не дочь России,
Опустила руки бы давно,
Опустила руки в сорок первом.
Помнишь? Заградительные рвы,
Словно обнажившиеся нервы,
Зазмеились около Москвы.
Похоронки, раны, пепелища…
Память, душу мне войной не рви!
Только времени не знаю чище
И острее к Родине любви.
Лишь любовь давала людям силы
Посреди ревущего огня.
Если б я не верила в Россию,
То она не верила б в меня.
* * *
Мне близки армейские законы,
Я недаром принесла с войны
Полевые мятые погоны
С буквой «Т» – отличьем старшины.
Я была по-фронтовому резкой,
Как солдат, шагала напролом,
Там, где надо б тоненькой стамеской,
Действовала грубым топором.
Мною дров наломано немало,
Но одной вины не признаю:
Никогда друзей не предавала –
Научилась верности в бою.

Присоединяйся а акции "Георгиевская ленточка"

http://www.lgz.ru/article/11988/

Я знаю о войне

Я знаю о войне не понаслышке –

По вою «мессеров», по грому батарей,

По рукопашной, по ракетным вспышкам,

По блиндажам сырым, по гибели друзей.

По обгоревшей на краю села рябине,

По горю, что досталось вдоволь нам…

И по тоске о доме на чужбине,
По похоронкам нашим матерям.

http://www.pobeda65.kz/blog/2009-08-23-3

ТЕКСТ

Проснулись все кому спалось,
На небе что-то взорвалось,
Я распахнул своё окно и глянул вверх,
И тут мне сзади говорят:
"Ты посмотри, опять бомбят!" -
А я в ответ: "Да это ж просто фейерверк!".

Кому ответ?! Кто говорил?!
Ведь я один в квартире был!
Живу у матери - давно, наверно, спит.
Я обернулся, что за бред,
Передо мной стоял мой дед,
Мой дед, который в 45-м был убит.

Шинель, пилотка, ППШ,
А я стоял едва дыша,
И головой своей мотал, чтоб сон прогнать,
Но дед не думал уходить,
Он попросил воды испить,
Потом сказал: "Присядем внук, к чему стоять!".

Напротив деда я сидел
И словно в зеркало глядел,
И дым махорки незнакомый мне вдыхал,
А он курил и говорил,
Про то где воевал, где был
И как на Одере в него снаряд попал.

Тут его взгляд задумчив стал,
И дед надолго замолчал,
Потом вздохнул и произнес: "Скажи мне внук,
Ты отчего же так живешь,
Как будто свой башмак жуешь,
Как будто жизнь для тебя сплошной недуг?!".

Я растерялся, но потом,
Ему все вывалил гуртом:
Что современный человек такая дрянь,
Что я ишачу на козла,
Что в людях совесть умерла,
И что отмыться им не хватит в мире бань.

Я что-то там еще кричал,
Но тут кулак на стол упал,
Горящим страшным взглядом дед меня сверлил:
"Тебе б со стороны взглянуть,
Мой внук, на жизни твоей суть
И ты б тогда совсем не так заговорил!

Ты был талантлив, всех любил,
Но все в деньгах похоронил,
Искал разгадку смысла жизни, а теперь?!
Ты ищешь баб на стороне, забыл о сыне и жене,
И между миром и тобой стальная дверь.

Неужто ради ваших склок,
За хлеб и зрелища мешок,
Мы погибали под огнем фашистских крыс,
Эх, нету Гитлера на вас,
Тогда б вы поняли за час,
Всю ценность жизни,
Её прелесть, её смысл!".

Уже рассвет входил в мой дом,
И пели птицы за окном,
Солдат исчез и я вдруг начал понимать:
В любом из нас сидит война,
Не знаю чья в этом вина
И нам нельзя на ней, ребята, погибать!
В любом из нас сидит война,
Не знаю, чья в этом вина
И нам нельзя на ней, ребята, погибать!
(Текст из блога light_messiah)

http://pobeda65.kz/news....-30-123

скачать здесь http://todase.kz/danila/music/motor-roller-pesnya-o-vojne-2010/

http://slavschool-9.at.ua/publ/16-1-0-22

Війни прокляті матерями.

Горацій

Я не відмовлюсь прожити своє життя від початку до кінця. Я тільки попрошу права, яким користуються автори, виправити у другому виданні помилки першого.

Б. Франклін

Коли наші нащадки побачать пустелю, на яку ми перетворили Землю, яке виправдання вони знайдуть для нас?

Айзек Азимов

Життя довге, якщо ним уміло користуватися.

Сенека

Хто не мав серця, коли був молодим, ніколи не буде мати його. Серце — не зимовий фрукт, воно не достигає в снігу.

О. Дюма

Не йдіть війною проти закону, прийміть закони проти війни.

Єврейське приспів'я

Все більше спогадів і менше сподівань...

І на чолі утрат сліди глибокі...

Як непомітно ближчає та грань,

Що жде за нею прикінцевий спокій.

Є. Плужник

Життя, життя! Тії скрізь благословенне.

М. Рильський

Мені здалося — я живу завжди.

В. Стус

Радій же, серце! До останку пий
Життя людського пінистий напій.

М. Рильський

Я хочу, щоб смерть застала мене посеред трудів.

Овідій

Якщо після моєї смерті триватиме життя, то чому ж мені вдаватися в тугу?

Г. Тютюнник

Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою.

Анрі Барбюс

Війна в однаковій мірі обкладає даниною чоловіків і жінок, але з одних стягає кров, з інших — сльози.

В. Теккерей

Війна, війна! І знов криваві ріки!

І грім гармат, і шаблі дзвін.

Могили, сироти, каліки

І сум покинутих руїн.

О. Олесь

Війна людей їсть, кров'ю запиває.

Українська приказка

Війна приємна тільки тим, хто не зазнав її.

Вегецій

Докіль не буде в людства злади?

М. Вінграновський

Мир необхідно здобувати.

Латинське приспів'я

Немає нічого радіснішого за перемогу.

Цицерон

Хто взяв меч, від меча й загине.

Новий Заповіт (Mт. 26. 52)

Оті дурні, що кричать «націоналіст!», не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об'єднати любов до, мого народу з любов'ю до всіх народів світу!

Остап Вишня

13. Про свободу. Філософські роздуми про життя

Глибоко помиляється той, хто вважає більш міцною і твердою владу, що спирається на силу, ніж ту, яка заснована на любові.

Теренцій

Пристрасті — це вітри, що надимають вітрила корабля; вітер, правда, інколи топить корабель, але без нього корабель не міг би пливти.

Вольтер

Ніколи не можна жити щасливо, якщо весь час тремтиш від страху.

Гольдбах

Неможливо досягти свободи в майбутньому, утискуючи її нині.

М. Бакунін

Усвідомлення права розвиває усвідомлення обов'язку. Загальний закон — це свобода, яка закінчується там, де починається свобода іншого.

В. Гюго

Де знищено свободу, там ніхто не відважиться говорити.

Сір

Людина, владарюючи над іншими, втрачає власну свободу.

Ф. Бекон

Свобода полягає утому, щоб залежати тільки від законів.

Вольтер

Втратити свободу може лише той, хто не вмів її захищати.

Вольтер

Порядний той, хто своє право вимірює своїм обов'язком.

Г. Лакордер

Лиш той життя й свободи вартий, хто йде щодня за них у бій.

Й. В. Ґете

Людина завжди прагне свободи. Людина культурна — свободи і права: свободи, яка регулюється правом і правом забезпечується.

О. Керенський

Свобода — це право на нерівність.

М. Бердяєв

У Євангелії ми знаходимо всеохоплюючу і послідовну декларацію прав людини.

Папа Іоан-Павло II

Там, де не згодні життям платити за збереження гідності — там, врешті, розплачуються гідністю за збереження життя. Права не дають. Права беруть.

М. Горький

Влада — це зобов'язаність, свобода — відповідальність.

М. Ешенбах

Свобода означає відповідальність, ось чому більшість людей боїться її.

Б. Шоу

Найбільшою небезпекою для свободи є пасивність народу.

Г. Брандейс

Громадянське суспільство — це люди, які думають і діють незалежно від держави.

Дж. Сорос

Небагато таких, які живуть сьогоднішнім днем. Більшість готується жити пізніше.

Д. Свіфт

Оптимізм — це розкіш великих людей.

Л. Арагон
Свобода не легка, як думають її вороги, які обмовляють її, свобода важка, вона є тяжкою ношею.

М. Бердяєв

Усі революції завершувалися реакціями. Це — неминуче. Це — закон. І чим шаленішими і несамовитішими були революції, тим сильнішою були реакції.

М. Бердяєв

Робесп'єр вірив у чесноти: він створив терор. Марат вірив у справедливість: він вимагав двісті тисяч голів.

М. Волошин

Тиранія виростає із демократії. Інакше кажучи, із крайньої свободи виникає найбільше і найжорстокіше рабство.

Платон

Якщо двері до залу відчинені, уникайте чорного ходу.

Г. Ібсен

Вільний той, хто може не брехати.

А. Камю

Штиками можна зробити все що завгодно; тільки сидіти на них не можна.

Наполеон

Усі... рівні, але деякі... рівніші більше за інших.

Д. Оруелл

Поведінка — це дзеркало, у якому кожен показує свій лик.

В. Ґете

Сором перед людьми — гарне почуття, але найкраще сором перед самим собою.

Л. Толстой

Зміцнення правопорядку не розпочнеться знизу, якщо верхи не хочуть чи байдужі до цього. Знизу розпочинаються тільки революції.

Ю. Шемшученко

Хіба це мало — незабутня мить?

Л. Костенко

http://www.kharkivosvita.net.ua/document/1167

http://1941-1945.net.ru/

http://www.victory-day.ru/