Шановні панове міністри, шановна пані Прем’єр-міністр! Хочу звернути Вашу увагу на довічні, глобальні проблеми шкіл України. На протязі всіх років незалежності України, після розпаду СРСР, шкільна освіта залишається не демократичною, а дещо видозміненою посткомуністичною галуззю. Керівництво школою, як і раніше, здійснюють виключно державні структури з чіткою вибудованою багатоступінчатою вертикаллю: Міністерство – обласне управління – міське управління – районний відділ – школа. Особливо спотворено виглядає в цьому сенсі недієздатність нормативно-правових документів найвищого рівня як актів прямої дії. Так, для практичного виконання школою наказу МОН потрібно спочатку дочекатися аналогічного змісту від обласного рівня, а потім такого ж наказу по місту, а потім по району, тільки на підставі якого, нарешті, можна видати шкільний наказ. Корисно проаналізувати законодавчу базу шкільної освіти (Закон України «Про освіту», «Про загальну середню освіту») так ст. 14 щодо нормативного принципу розподілу коштів закладом освіти (не виконується), ст.17 відносно фінансово-господарської автономії освітніх закладів (відсутня), і ст.10 Закону «Про загальну середню освіту», де передбачено, що школа є юридичною особою (фактично є тільки відокремленим структурним підрозділом районного відділу освіти), тощо.
На жаль, професійні спілки в освіті зовсім не трансформувалися й залишилися практично недієздатними. А саме вони в ринковому суспільстві могли б відігравати вирішальну роль у захисті законних прав учителів перед роботодавцем. Але й директори шкіл не є зараз роботодавцями – вони такі ж самі наймані працівники. Директори шкіл, як уже було зазначено, повністю залежать від районного (міського) начальства. Не зрозуміло для чого взагалі створено централізовані бухгалтерії відділів освіти. В централізованих бухгалтеріях розподіл коштів на школи здійснює начальник відділу освіти, кошти розподіляють нерівномірно (гімназії, ліцеї, спеціалізовані школи – отримують все, а загальноосвітні школи фінансуються по залишковому принципу; отримання комп’ютерних класів, кабінетів та інших матеріально-технічних засобів ! здійснює ться за тією ж системою – школі нічого). При купівлі (отриманні) нових комп’ютерів та іншої техніки треба завжди дати «данину» відділу освіти, тобто дати один комп’ютер та ін. Директор школи перед працівниками централізованої бухгалтерії є підпорядкована особа, і впливати на витрачення коштів не має права, те саме й про виплату заробітної плати працівників школи, тільки те і чуєш: «Не маєте права», «Не положено», «Не вистачає коштів», «Начальник заборонив» та ін. Цікаво, що все шкільне майно, та і школа сама, знаходяться на балансі райВО, тому тільки те і чуєш: «Розпорядники – ми, тому - що хочемо, те і робимо». На кожній нараді чуєш догани в сторону школи про перевитрати електроенергії, води, тепла, а в райВО в кожному кабінеті висять кондиціонери та купа іншої техніки. Централізовані групи технічного нагляду при відділі освіти створені за рахунок штатних одиниць шкіл, взагалі нічим не займається: при прориві труби школа повинна самостійно знайти кошти для розриття ями, купівлі труби чи «хомута», оплати сварки, зариття ями та ін. Прикладів привести можна безліч, а результат один – це нічого для школи. Єдине для чого створені ці групи для підписання договорів, кошторисів на ремонтні роботи. Договори та акти виконання роботи підписані, кошти заплачені, а на зауваження директора школи ніхто не звертає уваги, та частіше кажуть «закрити рота, бо інакше вилетить з роботи».
Хочу звернути увагу на те, що директор школи нічого не підписує бо розпорядник коштів не він, а начальник відділу освіти. У районі коштів та людей для виконання різних видів робіт завжди немає. То навіщо забирати у школи штатні одиниці робітників поточного ремонту? Школа і сама в змозі зробити всі ремонтні роботи.
Методичні кабінети відділів освіти створені тільки для збирання документів. Корупції звичайно в них нема, але є дещо інше: «В нас закінчився папір, картридж на принтер порожній, документи загубили, у відпустці, на лікарняному…приходьте через…, треба зробити підписку на декілька тисяч, коли школа собі не в змозі її зробити, треба купити принтер, здайте кошти на купівлю……..» та багато ін. Це відноситься не тільки до методичного кабінету, а й до всього відділу освіти та бухгалтерії.
Скажіть, навіщо подвійне прийняття на роботу педагогічних працівників? Спочатку вони приймаються в райВО, пишуть заяву на начальника райВО, видається наказ по райво, потім іде наказ про прийняття по школі, директор робить запис в трудові книжки, а заяви на відпустку та інші вони роблять на ім’я директора школи? При оформленні пенсії, подання на пенсію робить директор, а довідку про доходи робить райВО. Так хто тоді роботодавець?
Також великою проблемою є саме штатні розписи шкіл, які були складені ще 1996 р. Директору постійно доводиться вести самостійно бухгалтерський облік (складати звіти, тарифікації, інвентаризацію та ін.); завжди не вистачає лаборанта, який обслуговує кабінети хімії, фізики, біології; в комп’ютерних класах взагалі ставки лаборанта не має; робітника з обслуговування і поточного ремонту будівель, споруд і обладнання не вистачає, а ставки, які є, взагалі забирають; керівник гуртка - 1 ставка на 16-30 класів. Це просто смішно; при нинішньому документообігу секретарю доводиться залишатися після роботи та друкувати документи, тому або введіть додаткову ставку секретаря, або скоротіть заступників, бо секретар обслуговує директора та ще 5-6 заступників, і в кожного купа документів. При впровадженні інноваційної техніки для викладання предметів треба ввести посаду, хто буде нею користуватися (мультимедійні проектори, інтерактивні дошки, ноутбуки та ін.) та хто їх буде обслуговувати.
Харчування в школі (через фірми, які обслуговують школи) – це теж «відмивання коштів». Ціни величезні, якість погана, асортимент малий, гаряче харчування рідко коли проводиться. Поки продукти доїдуть до школи вони вже не свіжі, холодні, а кошти, які платяться щомісячно, величезні. Директор школи ні на що впливу не має. Абсолютна більшість шкіл в змозі самостійно, без будь-яких посередників організувати харчування дітей. Мені здається за доцільніше, економічно обґрунтовано, самостійно харчувати учнів у школі (своїми силами), ввести відповідні ставки та купувати необхідні продукти, самим складати меню. Працівники школи теж могли б харчуватися у школі. По законодавчим актам, директор школи відповідає за все, навіть повинен щось вирішувати, але практика, як завжди, цього не показує.
Медичне обслуговування - це взагалі крик душі. Медична сестра в штаті лікарень, тому директору не підпорядковується. На робочому місці її завжди немає, бо працює в лікарні, або обслуговує декілька шкіл. Лікаря бачимо раз в місяць, якщо пощастить. З керівництвом лікарні краще не розмовляти, бо відповідь одна й та сама: «А що ви хотіли, така в нас країна». При травмах допомогу надаємо самі, викликаємо швидку, а як же медпрацівники? Щоденно дітям потрібні ліки в кого болить голова, в кого живіт та ін., а що давати, та хто за це буде відповідати, до якого лікаря направити дитину?
В нинішні часи директор школи повинен «кланятися» перед начальством відділу освіти; перед секретарями відділів освіти, щоб вони вчасно написали наказ до тарифікації; перед бухгалтерією щоб поставили на облік або списали з нього, щоб зробили нарахування до заробітної плати, щоб оплатили товар чи послугу, щоб видали довідку з/плати; перед економістами, щоб вони дозволили включити до тарифікації доплати вчителям; перед кадровиком, щоб він прийняв людину на роботу; перед медичною сестрою, щоб вона написала звіти та багато інших прикладів. В усіх школах є Інтернет для обміну документами між міським та обласними рівнями. То навіщо тоді районні відділи освіти? Хіба в нинішні часи не треба економити державні кошти, а на зекономлені кошти можна зробити дуже багато (комп’ютеризація шкіл, придбання нових меблів, поповнення бібліотечного фонду та ін.)? А всіх скорочених працівників можна працевлаштувати в школах (вчителі, бухгалтера та ін.) Про вищезазначені питання виступало багато директорів шкіл з усієї України, було багато написано статей у професійних журналах, але більшість таких директорів були зняті з посади, а проти інших були здійснені певні репресії. Бо в нинішні часи ми не маємо права ні на що!