http://ippo.org.ua/index.p....mid=148

Важливе місце в реалізації завдань загальної середньої освіти належить шкільному курсу географії. Методологічна установка географії як науки полягає в рухові до істини, прогнозуванні еволюції географічної дійсності. Географія акцентує увагу на розумінні закономірностей географічної оболонки – складної системи взаємодії природи і людського суспільства, розвиває принципи раціонального природокористування у процесі господарсько-культурної діяльності на локальному, регіональному і глобальному рівнях. Географія – єдиний предмет у навчальних закладах, що надає загальну характеристику сучасного життя планети в природному середовищі, окреслює проблеми соціально-економічного характеру Харківщини, України та Світу.
Цього року під час державної атестації проведено експертизу рівня навчальних досягнень учнів у 13 навчальних закладах. Аналіз виконання навчальних програм відповідно до рівнів навчальних досягнень учнів виявив достатній рівень засвоєння ними програмового матеріалу з географії.
Важливу роль відіграє тестова форма перевірки навчальних досягнень учнів. Ураховуючи той факт, що зовнішнє незалежне оцінювання та державна підсумкова атестація проводяться в тестовій формі, й, крім того, відзначається низький рівень підготовки учнів ЗНЗ області до ЗНО з географії, учителі повинні більше приділяти уваги перевірці знань із використанням тестових технологій.
Для здобуття якісної географічної освіти в сучасній школі важливе місце відводиться практичним роботам, які є важливою складовою навчально-виховного процесу. Тематику й зміст необхідних для виконання практичних робіт відображено в навчальних програмах. Передбачені програмою практичні роботи є обов’язковими для виконання всіма учнями, а їх перевірка та оцінювання здійснюються вчителем на власний розсуд – у всіх учнів чи вибірково. Обов’язковими для оцінювання в кожного учня є дві практичні роботи, що заздалегідь визначаються вчителем.
У наступному році школярі 4-х та 8-х класів України будуть вдруге брати участь у міжнародному порівняльному дослідженні якості природничо-математичної освіти (TIMSS – 2011).
За результатами міжнародного дослідження якості природничо-математичної освіти (TIMSS – 2007) українські школярі мають навчальні досягнення дещо нижче середнього міжнародного рівня. Аналіз виконання завдань із природничих дисциплін показує, що учні 8-х класів успішно впоралися із завданнями репродуктивного характеру. Найскладнішими для них виявилися завдання, що потребували застосування теоретичних знань у практичній діяльності, порівняння та класифікацію об’єктів, на розуміння природи як цілісної системи.
Під час анкетування керівників Р(М)МО вчителів географії у 2009-2010 навчальному році серед труднощів, які виникають у педагогів, часто зазначалися мала кількість годин для ефективної реалізації програмових вимог у 8-му класі та викладання географії у 9-му класі за новою програмою.
Однією з причин виникнення цих проблем є викладання географії вчителями, які не є фахівцями, у багатьох загальноосвітніх навчальних закладах районів (міст) області. До того ж слід відзначити, що матеріальна база кабінетів географії та географічних майданчиків застаріла та не оновлювалася багато років.
Залишаються незабезпеченими сучасними електронними засобами навчання з географії загальноосвітні навчальні заклади деяких районів області.
Під час проведення Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії також були виявлені проблеми навчання географії. Аналіз виконання олімпіадних завдань засвідчив, що учні:
 мають недостатні знання програмної географічної номенклатури та не вміють розпізнавати географічні об’єкти за описом і фотознімками;
 показують слабкі знання з економічної географії;
 дуже слабо володіють знаннями географічних особливостей міст Світу, не вміють або неуважно використовують набуті знання при відповіді на нестандартне питання;
 не знають особливостей та властивостей топографічних карт;
 не вміють креслити карти, розраховувати їх масштаб.
З огляду на вищесказане, увагу вчителя необхідно акцентувати на те, що важливим завданням вивчення географії є цілеспрямоване формування у школярів як пізнавальної сфери (аналіз, синтез, узагальнення, проведення аналогії, висловлення суджень тощо), так й емоційної (здатність сприймати, реагувати, виділяти головне, бути готовим відстоювати свою точку зору тощо) та психомоторної (уміння спостерігати й наслідувати, діяти за інструкцією тощо), формування географічних компетенцій та посилення ролі географії в особистісному розвитку учнів і підготовці їх до практичного життя.

Рекомендації за підсумками аналізу стану викладання географії в загальноосвітніх навчальних закладах Харківської області у 2009/2010 навчальному році

Районним (міським) методичним кабінетам:
1. Сформувати бібліотеки цифрових освітніх ресурсів з географії в районі (місті).
2. Сприяти публікації та обговоренню на географічних та освітніх сайтах оригінальних методичних розробок учителів географії району (міста).
3. Співпрацювати та взаємодіяти через мережу Інтернет з методистами та викладачами навчальних закладів системи підвищення кваліфікації.
4. Приділяти увагу підвищенню професійної компетентності вчителів, залучаючи їх до участі в семінарах, тренінгах, спецкурсах тощо.
5. Проаналізувати участь команди району (міста) в ІІІ (обласному) етапі Всеукраїнської олімпіади з географії й на основі зроблених висновків спланувати заходи щодо вдосконалення системи пошуку та підтримки обдарованих дітей.
6. Особливу увагу звертати на учнів, які вже мають певні досягнення в олімпіадах та конкурсах із географії, скласти районну (міську) програму їх підготовки до участі в інтелектуальних змаганнях.
7. Сприяти підвищенню кваліфікації вчителів, які викладають географію, але за фахом не є вчителями географії, зокрема шляхом проходження ними навчання на курсах у профільних групах на базі ХОНМІБО.

Керівникам районних (міських) методичних об’єднань:
1. Побудувати власні освітні траєкторії розвитку шляхом самоосвіти.
2. Розвивати мережну взаємодію професійної спільноти вчителів географії району (міста), проводити очне спілкування.
3. Цілеспрямовано впливати на розвиток професійної компетентності вчителів географії.
4. Удосконалити інтерактивне спілкування педагогічної спільноти в освітній мережі під час роботи методичних об’єднань та збільшити спілкування в on-line режимі, віртуальній освітній мережі Інтернет з учителями географії Харківщини, України, світу.
5. Акцентувати увагу оргкомітету та журі ІІ (районного) етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії на оптимальне визначення кількості переможців ІІ етапу та якісне формування команди для участі в ІІІ (обласному) етапі олімпіади.

Учителям географії:
1. Приділяти особливу увагу формуванню картографічних умінь школярів, на уроках постійно працювати з географічними картами та атласами.
2. Алгоритмізувати навчання учнів. З цією метою забезпечувати їх планами описів, описами порядку розв’язування і оформлення географічних задач.
3. Для підвищення мотивації учнів до вивчення географії проводити уроки нестандартно, у цікавій інтерактивній формі, обов’язково планувати екскурсії та роботу на географічному майданчику.
4. Привести у відповідність із формою і змістом завдань ЗНО систему оцінювання навчальних досягнень учнів із використанням тестових технологій.
5. Максимально комп’ютеризувати навчальний процес на уроках географії. При поясненні навчального матеріалу використовувати ілюстровані електронні презентації, надавати їх учням для використання вдома як додаткового джерела географічної інформації.
6. Сформувати бібліотеку цифрових географічних освітніх ресурсів у навчальному закладі.
7. Під час підготовки до І, ІІ, ІІІ етапів Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії опрацювати з учнями олімпіадні завдання ІІІ та ІV етапів чотирьох попередніх років.
8. Постійно приділяти увагу підвищенню своєї професійної компетентності. Проводити самоаналіз педагогічної діяльності.
9. Активізувати спілкування в on-line режимі, віртуальній освітній мережі Інтернет з учителями географії Харківщини, працівниками ВНЗ та ХОНМІБО.

Одним із стратегічних завдань реформування змісту мовної і літературної освіти у 2009/2010 навчальному році було вироблення на основі державних стандартів системи та обсягу знань про мову і мовлення, мовних і мовленнєвих умінь та навичок, досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу, переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його компетентностей.
Однак під час реалізації таких завдань протягом навчального року виникали певні конкретні проблеми у викладанні української мови та літератури, які потребують детального аналізу і визначення шляхів їх вирішення.
За підсумками аналізу результатів регіонального моніторингу щодо використання тестових технологій при вивченні української мови, який було проведено в Харківській області в лютому 2010 року, можна зробити висновок, що найбільше проблем у викладанні предмета існує в загальноосвітніх навчальних закладах сільської місцевості.
Учні таких загальноосвітніх навчальних закладів показали набагато гірші результати, ніж учні ЗНЗ міст та селищ міського типу. Переважна більшість їх (92%) за виконання завдання з української мови отримала від 2 до 13 балів, тобто не набрала більше 50% від максимальної кількості. Найбільшу кількість балів серед учнів сільських шкіл (17 балів) отримали 4% учасників дослідження.
Результати моніторингу також засвідчили, що серед класів різних профілів навчання найбільше проблем при викладанні української мови виникає у вчителів, які працюють у класах універсального профілю, оскільки учні цих класів показали найгірші результати.
Поряд із цим найкращі результати показали учні класів філологічного, економічного та історико-правового профілів навчання, тобто суспільно-гуманітарного напряму.
Загалом аналіз за кривою розподілу результатів тестування з української мови відповідно до профілів навчання засвідчив: тест виявився складним для учнів класів універсального профілю, посильним – для учнів природничого, фізико-математичного профілів та учнів художньо-естетичного напряму, відносно легким – для учнів суспільно-гуманітарного напряму: філологічного, економічного, історико-правового профілів.
Дане дослідження виявило, що особливо проблемними залишаються для всіх учителів та учнів завдання на встановлення відповідності. Саме ці завдання викликають найбільше труднощів, оскільки вони, на відміну від завдань із вибором однієї правильної відповіді, потребують не тільки знання навчального матеріалу, але і його розуміння й аналізу, а також логічного мислення.
На підставі аналізу виконання учнями тестових завдань різного змісту,можна зробити висновок, що найбільше труднощів у школярів усіх профілів навчання (включаючи філологічний) викликають завдання на: знання орфоепічних норм наголошування слів (виконали лише 9% учнів); визначення правильної форми словосполучень; правопис службових частин мови; правопис закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни однини у Р. в. та правопис закінчень іменників у кличній формі; вживання розділових знаків при відокремлених означеннях.
Поряд із цим для учнів усіх профілів навчання, окрім філологічного, проблемними виявилися завдання на відмінювання числівників (виконали лише 3% школярів), на визначення речення з пунктуаційною помилкою (виконали 7% учнів), на визначення речення із складеним дієслівним присудком (виконали 7% школярів), на відображення вимови слів засобами фонетичної транскрипції (10%), на правила подовження і подвоєння приголосних (10%), на визначення роду невідмінюваних іменників (14%), на правила пунктуації в простих і складних реченнях (виконали 15% учнів).
З’ясувати причини вищезазначених проблем у викладанні української мови, у використанні тестових технологій та прогалин у знаннях учнів програмового матеріалу з предмета допомогло соціологічне дослідження серед учнів-випускників загальноосвітніх навчальних закладів, їх батьків, учителів, керівників ЗНЗ, яке проводилося в лютому 2010 року.
Усього в дослідженні взяли участь 2100 учнів 10-х і 11-х класів, 2100 батьків, 635 учителів, 84 керівники ЗНЗ.
Одним із основних завдань даного дослідження стало відстеження ефективності використання вчителями тестових технологій, рівень обізнаності педагогів із цього питання та рівень мотивації учнів і вчителів щодо участі в ЗНО.
Відповіді учнів 10-х та 11-х класів на питання, чи потрібна їм допомога вчителя щодо вдосконалення умінь при виконанні завдань у тестовій формі, засвідчують, що абсолютній більшості учнів така допомога вкрай необхідна, оскільки лише приблизно 3% учнів вважають протилежне.
Однією з основних причин низького рівня виконання учнями тестових завдань є те, що вчителі не розуміють цієї проблеми, особливо вчителі загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості. На запитання щодо потреби в допомозі з питань підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання різниця в думках учнів та вчителів є досить суттєвою: 72% вчителів ствердили, що їм особисто така допомога не потрібна (це означає: учителі вважають, що вони мають належний досвід підготовки учнів до роботи із завданнями в тестовій формі). У той же час лише 3,23% учнів показали, що не потребують допомоги вчителя, натомість 96,77% учнів зазначили протилежне – допомога потрібна. Ситуація є достатньо тривожною, бо вже в 10-му класі свідчить про нагальну потребу учнів удосконалювати свій досвід щодо роботи із завданнями в тестовій формі. До того ж 28% учителів зазначили, що мають проблеми з питань застосування тестових технологій.
Не менш вагомою причиною є незнання одного із найважливіших інструментів для формування рівнів навчальних досягнень учнів і для педагогічного спостереження за траєкторією розвитку кожного учня – таксономії Блума. Результати анкетування показали, що близько 60% керівників та вчителів обізнані з навчальними цілями за вказаною таксономією, однак 40% учителів та керівників навчальних закладів виявили повне нерозуміння цих цілей
Відповіді вчителів на питання щодо того, на якому етапі планування навчального процесу застосовується таксономія Блума виявили, що більша частина вчителів (у навчальних закладах міст обласного підпорядкування 87,50%, м. Харкова – 86,80%, у навчальних закладах сільської місцевості – 75,60%) здійснює це під час планування уроку. Натомість, значно менша частина педагогічних працівників користується рівнями таксономії Блума при складанні контрольної роботи, зокрема в містах обласного підпорядкування таких учителів лише 27,50%, тоді як у навчальних закладах сільської місцевості – 39,50%, а м. Харкова – 55,30%. У той же час, відповідаючи на питання щодо застосування таксономії Блума при плануванні календарно-тематичного плану, учителі виявили повне нерозуміння суті даної таксономії. Найбільше таких учителів у містах обласного підпорядкування (27,50%), найменше – у м. Харкові (15,80%).
Значна частина вчителів та керівників навчальних закладів сільської місцевості та міст обласного підпорядкування не здійснює формування когнітивних цілей на основі таксономії Блума, оскільки не має відповідних умінь.
Результати даного анкетування дозволили визначити і найбільш несприятливі фактори щодо підготовки до ЗНО з української мови та літератури:
- на думку учнів, це – дуже великий обсяг навчального матеріалу, який треба знати (42%), та складність завдань ЗНО (32,90%); у 2009 р. ці фактори складали відповідно 79,6% і 79,00%;
- на думку вчителів, це – великий обсяг навчального матеріалу (34,20%, у 2009 – 87,30%) та низька мотивація школярів до навчання (порівняти: у 2010 – 30,30%, у 2009 – 78,2%).
Також проти минулого навчального року, коли 79,4% вчителів називали одними з таких факторів відсутність часу на уроках для підготовки учнів до ЗНО, 76,20% – недосконалі підручники, – у цьому навчальному році ці відповіді становили відповідно лише 12,53% та 5,6%.
Керівники загальноосвітніх навчальних закладів назвали головною причиною низьких результатів ЗНО відсутність мотивації школярів до навчання (35,80%), особливо в класах універсального профілю, та великий обсяг навчального матеріалу (24,50%).
Серед інших причин респонденти найчастіше називали невміння використовувати знання в нових чи змінених ситуаціях, недосконалі підручники: відсутність у них завдань у тестовій формі, які б відповідали формату ЗНО і надали можливість самостійно готуватися до нього. Особливо це важливо для учнів ЗНЗ сільської місцевості, у яких менше можливостей, ніж в учнів ЗНЗ м. Харкова та міст обласного підпорядкування. І тому саме для цих школярів дуже важливим є матеріал шкільного підручника, який зміг би надати суттєву допомогу при підготовці до ДПА і ЗНО.
Поряд з усіма вищезазначеними причинами труднощів у викладанні української мови та літератури і недостатнього рівня навчальних досягнень учнів із цих предметів соціологічне дослідження виявило і такі:
● невикористання науково-обгрунтованих методів контролю якості освіти учнів і передусім якості підготовки випускників загальноосвітньої школи як базової ланки освіти;
● невміння впроваджувати в навчально-виховний процес тестові технології як засіб контролю якості підготовки й рівня предметних досягнень учнів;
● недостатнє формування методологічної та теоретичної компетентності педагогічних працівників із питань використання тестових технологій;
● недосконалий зв’язок якості освіти з якістю управління.
На даному етапі однією з основних проблем залишається викладання української мови та літератури у класах з російською мовою навчання, оскільки програми і підручники з обох предметів суттєво відрізняються від тих, за якими здійснюється навчання в україномовних класах, а вимоги до знань учнів – однакові. Це підтверджують такі факти: ДПА у 9-х класах (диктант) та в 11-х класах (переказ) проводяться за одним збірником, призначеним для україномовної школи; норми оцінювання ДПА також беруться із програми для класів з українською мовою навчання. Окрім того, і при проходженні ЗНО з української мови та літератури учні ЗНЗ із російською мовою навчання знаходяться не в однакових умовах з випускниками україномовних класів, оскільки завдання складаються відповідно до програм для ЗНЗ з українською мовою навчання. Така ж ситуація виникає і при підготовці учнів до участі у Всеукраїнській учнівській олімпіаді з української мови та літератури. Школярі з російськомовних класів індивідуально опановують той навчальний матеріал, який не включено до програм для ЗНЗ із російською мовою навчання. Особливо це стосується програми з української літератури, оскільки художні твори, включені до програм для україномовних і російськомовних ЗНЗ, різні майже на 70%.
У межах Галузевої програми поліпшення вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах із навчанням мовами національних меншин у Харківській області було проведено моніторинг навчальних досягнень учнів російськомовних шкіл з української мови за І семестр 2009/2010 навчального року.
Це дослідження виявило такі проблеми:
1. Зниження рівня навчальних досягнень учнів в основній школі порівняно з початковою в усіх загальноосвітніх навчальних закладах області.
2. Якість україномовної освіти в 6-х і 7-х класах у загальноосвітніх навчальних закладах у 2009/2010 н. р. суттєво знизилася.
3. Як і у 2008/2009 н. р., так і у 2009/2010 н. р. низький рівень навчальних досягнень виявляє більшість учнів загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості та міст обласного підпорядкування, ніж м. Харкова.
4. Суттєво знижується рівень знань учнів 9-х класів у порівнянні з усіма попередніми класами.
Серед основних причин, які викликали вищевказані проблеми, можна назвати такі:
1. Складний період адаптації учнів 5-х класів до умов навчання у старшій школі.
2. Перехід до суттєво нового навчального матеріалу в 6-му класі після 5-го, в якому більшість навчального матеріалу – це повторення того, з чим уже були знайомі учні в початковій школі.
3. Відсутність підручників з української літератури для 7-х російськомовних класів (ці підручники не видані взагалі, тому учні цієї ланки у всій державі навчаються за підручниками для україномовних класів, які, звичайно, не відповідають програмам для ЗНЗ із російською мовою навчання).
4. У районах м. Харкова, хоча мовою спілкування в основному є російська, останнім часом більше уваги приділяється саме вивченню української мови та літератури, ніж у сільських районах та містах обласного підпорядкування, де ускладнює вивчення української мови ще й перевага суржику в мовленні як учнів, так і вчителів. Окрім того, учителям сільських шкіл дедалі складніше стає зацікавити дітей своїми навчальними предметами, оскільки їхні методи і технології навчання застаріли і потребують удосконалення.
5. Недостатнє використання варіативної складової типового навчального плану на вивчення української мови та літератури.
6. Відсутність методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України щодо викладання української мови та літератури у 2009/2010 н. р. в 9-х класах загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням мовами національних меншин (для україномовних ЗНЗ такі рекомендації були видані).
На підставі якісного аналізу виконання учнями контрольних робіт з української мови в межах державної атестації ЗНЗ та завдань ІІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури можна сказати, що найбільше проблем у вчителів виникає при викладанні таких тем із курсу української мови:
- написання прислівників разом і через дефіс;
- правопис частки не з різними частинами мови;
- правопис власних назв;
- вживання м’якого знака;
- розділові знаки у складному реченні;
- розділові знаки при однорідних членах речення;
- розділові знаки при прямій мові і діалозі.
Основними факторами, які спричинили ці проблеми, є, у першу чергу, недостатня підготовленість учителів до викладання української мови за новими програмами і підручниками та невикористання при підготовці до уроків методичних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання у навчальному процесі у 2009/2010 н. р. Окрім того, не приділяється належна увага піднесенню мовної культури учнів, не виправляються помилки у мовленні школярів – самі вчителі не дотримуються орфоепічних норм української мови. У дітей низька мотивація до навчання української мови, оскільки більшість учителів не приділяють достатньої уваги мотиваційному етапу уроку, коли учні мають чітко усвідомити, задля чого вивчається певна тема, які знання мають бути засвоєні, які вміння і навички сформовані.
На підставі аналізу виконання учнями завдань з української літератури в межах вищевказаних заходів можна зробити висновок про такі проблеми у викладанні предмета і прогалини у знаннях школярів:
- недостатнє володіння історією та теорією літератури;
- незнання учнями текстів художніх творів, обмеження лише підручником із критикою;
- невміння висловлювати особисте ставлення до конкретних проблем, аргументувати власну думку;
- логічні та змістові помилки при створенні висловлювань у письмовій формі відповідно до поставлених завдань;
- бідність лексичного запасу;
- незнання життєвого і творчого шляху відомих класиків української літератури;
- невміння пов’язувати художні засоби тексту з особливостями змалювання подій чи персонажів.
Серед причин, які зумовили ці проблеми і недоліки у навчанні української літератури, у першу чергу слід назвати недостатнє використання тестових технологій, електронних засобів навчання, зокрема регіонального електронного посібника «Великі українці», створеного відповідно до навчальної програми з української літератури для 10 – 11 класів. Окрім того, вчителі у більшості випадків ігнорують методи і форми навчання, сфокусовані на учневі, – диспути, групова робота, рольова гра, керовані дослідження, проекти, яких найбільще вимагає саме сучасний урок літератури.
Одночасно, щоб досягти високих результатів в учнівських змаганнях, недостатньо вивчити лише програмовий матеріал. У школах необхідно виявити творчо обдарованих учнів, які виявляють інтерес до української мови та літератури, а потім уже займатися з ними індивідуально. Така робота з обдарованими школярами краще організована в загальноосвітніх навчальних закладах районів м. Харкова та в гімназіях. Саме на це вказують результати ІІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури.
Загалом, підсумовуючи результати вищезазначених моніторингових досліджень, контрольних робіт з української мови та літератури в межах державної атестації навчальних закладів та ІІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури, виникає необхідність дослідження остаточних знань учнів із різних тем, поглиблення, систематизації та узагальнення знань школярів відповідно до завдань ЗНО, а також підвищення мотивації учнів до навчання та участі в інтелектуальних змаганнях.

Рекомендації за підсумками аналізу стану викладання української мови та літератури в загальноосвітніх навчальних закладах Харківської області у 2009/2010 навчальному році

Районним (міським) методичним кабінетам:
1. Спланувати методичні заходи щодо вдосконалення навичок учителів із питань упровадження тестових технологій у навчально-виховний процес.
2. Здійснювати експертизу об’єктивності оцінювання навчальних досягнень учнів у загальноосвітніх навчальних закладах як з українською мовою навчання, так і з навчанням мовами національних меншин.
3. Здійснювати моніторинг якості викладання української мови на районному (міському) рівнях у початковій та основній школах загальноосвітніх навчальних закладів з українською і російською мовами навчання.
4. Організувати обмін досвідом із проблем викладання української мови та літератури в загальноосвітніх навчальних закладах сільської місцевості.
5. З метою поліпшення вивчення української мови та літератури в загальноосвітніх навчальних закладах області сприяти запровадженню в навчальний процес розробленої у 2008 році регіональної комп’ютерної програми навчання учнів української мови (5, 7 класи) та регіонального електронного посібника з української літератури «Великі українці» (10 – 11 класи).

Керівникам загальноосвітніх навчальних закладів:
1. Здійснювати моніторинг діяльності вчителів української мови та літератури.
2. Встановити фактори, які впливають на рівень навчальних досягнень учнів (категорія та стаж учителя, соціальний контекст, умови роботи навчального закладу тощо).
3. В умовах значного скорочення навчальних годин, які виділяються на вивчення української мови та літератури, надати можливість учителям більше використовувати ресурс варіативної частини навчального плану.
4. Сприяти поділу класів на групи, гарантованому нормативно, з урахуванням кадрового забезпечення (наказ Міністерства освіти і науки України від 20.02.2002 р. № 128 «Про затвердження Нормативів наповнюваності груп дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, класів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), груп подовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та Порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах», додаток 2, пп. 2, 5, 11).

Керівникам районних (міських) методичних об’єднань:
1. Аналізувати та планувати діяльність Р(М)МО на основі попереднього діагностування та анкетування вчителів щодо проблем, які виникають у них під час викладання української мови та літератури в навчальних закладах різних типів.
2. Сприяти обміну досвідом учителів району (міста) щодо методики викладання української мови та літератури й підвищення якості навчальних досягнень учнів в україномовних і російськомовних школах.
3. Звернути особливу увагу на впровадження вчителями української мови та літератури ЕЗНП у навчальний процес як одну з умов підвищення якості знань, умінь і навичок учнів.
4. Особливу увагу звернути на вирішення проблеми планування і проведення заходів із метою надання методичної допомоги вчителям щодо використання в навчальному процесі тестових технологій та покращення якості підготовки учнів до ЗНО, дослідження питань ефективності організації повторення вивченого навчального матеріалу, діяльності вчителів щодо вдосконалення умінь учнів працювати з різними формами тестових завдань, визначення найбільш важких для учнів тем, організації роботи щодо усунення прогалин у знаннях тощо.
5. Виявити філологічно обдарованих дітей, спланувати та проводити роботу з ними, ураховуючи нахили, здібності та зацікавленості. Особливу увагу слід приділити роботі з тими дітьми, які вже мають певні досягнення у Всеукраїнській учнівській олімпіаді з української мови та літератури й різноманітних конкурсах з української мови та літератури, – цілеспрямовано готувати їх до участі у відповідних змаганнях.

Учителям української мови та літератури:
1. Для якісного впровадження в шкільну практику тестування як методичної форми обов’язково забезпечити його систематичність, вписаність у загальну структуру уроку і продуманість методів його використання протягом усього навчального року, причому не тільки при проведенні тематичної атестації, а й під час вивчення нового матеріалу. Звернути увагу на освоєння учнями алгоритмів виконання тестових завдань різних тематичних типів, рівня складності та структури, неодмінне здійснення аналізу результатів тестування, з’ясування типових помилок, яких припускаються учні, та визначення шляхів їх усунення.
2. При використанні тестових технологій на уроках української мови та літератури необхідно:
- порівнювати рівень навчальних досягнень учнів, пропонуючи останнім як звичайні завдання в тестовій формі з однією правильною відповіддю, так і відповідні ланцюжкові завдання;
- порівнювати часові проміжки, за які школярі виконують певну кількість завдань (наприклад, час, за який діти виконують 8 завдань у тестовій формі з однією правильною відповіддю, і час, за який учні виконують 4 ланцюжкові завдання (кожне з яких складається з двох окремих завдань);
- формувати досвід учнів у роботі із завданнями на відповідність різного ступеня складності;
- відстежувати час, за який учні здатні опрацьовувати зазначені завдання;
- передбачати в навчальній діяльності логічні вправи як такі, що сприяють успішному виконанню завдань на встановлення відповідності.
3. Формувати навички самоконтролю та самостійної роботи старшокласників при їх підготовці до ЗНО, зокрема пропонувати учням для опрацювання тематичні модулі з тестовими завданнями, випереджувальні домашні завдання з використанням завдань у тестовій формі тощо.
4. Використовувати в навчальному процесі лише схвалені Міністерством освіти і науки України і вже апробовані в шкільній практиці збірники тестових завдань, які готують учнів до тематичних контрольних робіт і зовнішнього незалежного оцінювання.
5. Для підвищення мотивації учнів до вивчення української мови намагатися проводити уроки нестандартно, у цікавій формі: уроки-дослідження, дискусії, конференції; добирати дидактичний матеріал про яскраві факти з життя видатних українських діячів, твори яких допомагатимуть виховувати в учнів цікавість до вивчення мови (особливо в загальноосвітніх навчальних закладах із навчанням мовами національних меншин).
6. Особливу увагу приділяти підвищенню рівня мовної культури школярів, зокрема: володінню ними орфографічними, орфоепічними, лексичними, стилістичними нормами; визначенню лексичного і граматичного значення загальновживаних слів; тлумаченню значень фразеологізмів та вивченню термінологічного апарату з мови. Окрім того, слід приділяти більше уваги теорії та історії літератури, а також вихованню в учнів умінь та навичок написання творів різних жанрів, виконання ідейно-художнього аналізу тексту.
7. З метою індивідуалізації процесу вдосконалення правописних умінь і навичок, підвищення загальної грамотності учнів використовувати комп’ютерні технології, зокрема систематичне написання комп’ютерних диктантів, по завершенні яких учні матимуть змогу відразу виявити помилки. Значну їх частину вони зможуть виправити самостійно, використовуючи відповідні комп’ютерні програми («Рута», «Master»).
8. Для підвищення якості знань, умінь і навичок учнів з української мови та літератури, посилення їх мотивації до вивчення цих предметів процес вивчення кожної теми необхідно розподіляти на три етапи:
1) мотиваційний, коли вчитель пояснює, задля чого вивчається певна тема, які знання мають бути засвоєні, які вміння і навички сформовані;
2) операційно-пізнавальний – основний етап, у процесі якого досягаються поставлені навчальні, розвивальні та виховні цілі;
3) контрольно-оцінний, яким завершується вивчення теми і в ході якого одержуються об’єктивні дані про якість її засвоєння кожним учнем.

С.О. Малікова, методист Центу експертизи якості освіти ХОНМІБО

Предмет «Біологія» належить до освітньої галузі «Природознавство», яка передбачає формування в учнів цілісного уявлення про сучасну природничо-наукову картину світу, роль і місце людини в природі.
Біологічна освіта має сприяти: становленню загальної культури школяра, вихованню особистості, яка усвідомлює власну відповідальність перед суспільством за збереження життя на Землі; формуванню екологічної культури; зміцненню духовного і фізичного здоров’я кожної конкретної людини.
У 2009/2010 навчальному році під час державної атестації проведено експертизу рівня навчальних досягнень учнів у 13 навчальних закладах. Аналіз виконання навчальних програм відповідно до рівнів навчальних досягнень учнів виявив достатній рівень засвоєння учнями програмового матеріалу з біології та природознавства.
Результати контрольних робіт засвідчили, що найбільші труднощі в учнів 6-го класу виникають при опису дослідів, складанні схем дослідів та природних процесів, використанні теоретичних знань на практиці. Спричинено це не тільки складністю матеріалу, а й тим, що природознавство викладають неспеціалісти – учителі, які не мають природничої освіти та не пройшли навчання на спецкурсі «Методика викладання природознавства у 5-6-х класах за новою навчальною програмою» на базі ХОНМІБО. При цьому слід зазначити, що навчальний матеріал з природознавства є найважливішим для подальшого вивчення фізики, хімії, біології, астрономії, екології, географії.
В учнів 10-го класу труднощі виникають при розв’язанні генетичних задач із теми «Генетика статі», екологічних задач на екологічну піраміду. Так, наприклад, учні не можуть побудувати харчовий ланцюг за заданими параметрами, але теоретичні пояснення дають у більшості правильно.
Сьогодні широкого розповсюдження набуло тестування, що є повноцінним як із точки зору оперативної перевірки й інформування про результати, так і з точки зору ліквідації всіх механізмів необ’єктивності людського фактора. Використання тестових технологій дозволяє не тільки визначити рівень знань учнів, але і якісно оцінити структуру їхніх знань. На жаль, більшість учителів області не використовують у своїй практиці тестові технології повною мірою.
Усі райони на 100 % забезпечені підручниками для 7-9-х класів. Водночас існує проблема наступності підручників з біології та природознавства в районах області, що вимагає пристосування учнів до різних стилістичних, методичних, наукових підходів до викладання матеріалу, а це, у свою чергу, впливає на системність засвоєння учнями навчального матеріалу, що особливо стосується природознавства.
У 2010 році розширився перелік програм варіативної складової курсу біології за рахунок збірника навчальних програм курсів за вибором та факультативів із біології для профільного навчання видавництва «Аксіома», Кам’янець-Подільський, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання в загальноосвітніх навчальних закладах.
У наступному році школярі 4-х та 8-х класів України будуть вдруге брати участь у міжнародному порівняльному дослідженні якості природничо-математичної освіти (TIMSS – 2011).
За результатами міжнародного дослідження якості природничо-математичної освіти (TIMSS – 2007) українські школярі мають навчальні досягнення дещо нижче середнього міжнародного рівня. Аналіз виконання завдань із природничих дисциплін показує, що учні 8-х класів успішно впоралися із завданнями репродуктивного характеру. Найскладнішими для них виявилися завдання, що потребували застосування теоретичних знань у практичній діяльності, порівняння та класифікацію об’єктів, на розуміння природи як цілісної системи.
Діти набувають у школі фундаментальних знань і можуть впевнено їх відтворити. Водночас частині з них важко пристосувати знання до ситуації з реального життя. Вони губляться від незвичного формулювання задачі (наприклад, зайві дані в умові), більшість із них не можуть використати інформацію, подану у графіках, таблицях, діаграмах, схемах. Труднощі викликали також завдання, які потребують пояснення малюнків та схем.
На такі результати також вплинуло те, що в школах не в повному обсязі виконується практична частина навчальної програми з біології та природознавства.
Більшість уроків з біології та природознавства проходяться традиційно: опитування – пояснення нового матеріалу – закріплення. Майже на кожному уроці восьмикласники виконують самостійні та контрольні роботи, на які витрачається приблизно 10-20 % часу. Окрім того, значна кількість часу на уроках відводиться на перевірку домашнього завдання. Як результат – зменшується кількість часу на уроці для організації пізнавальної діяльності школярів.
Під час анкетування керівників Р(М)МО вчителів біології та екології, природознавства у 2009/2010 навчальному році серед труднощів, які виникають у вчителів, часто зазначалися велика кількість практичних та лабораторних робіт, застаріле навчальне обладнання кабінетів-лабораторій предметів природничого циклу.

Рекомендації за підсумками аналізу стану викладання біології та природознавства в загальноосвітніх навчальних закладах Харківської області у 2009/2010 навчальному році

Районним (міським) методичним кабінетам:
1. Сприяти підвищенню кваліфікації вчителів, які викладають біологію та природознавство, зокрема шляхом проходження ними курсів підвищення кваліфікації у профільних групах і навчання на спецкурсі «Методика викладання природознавства у 5-6-х класах за новою навчальною програмою» на базі ХОНМІБО.
2. Здійснювати експертизу об’єктивності оцінювання навчальних досягнень учнів із біології та природознавства в загальноосвітніх навчальних закладах.
3. Здійснювати моніторинг якості викладання біології та природознавства на районному (міському) рівнях в основній та старшій школах.
4. Спланувати проведення семінарів-тренінгів щодо вдосконалення практичних навичок учителів з упровадження тестових технологій у навчальний процес.
5. З метою поліпшення вивчення біології та природознавства в загальноосвітніх навчальних закладах області сприяти використанню електронних навчальних посібників та віртуальних лабораторій.

Керівникам районних (міських) методичних об’єднань:
1. Аналізувати та планувати діяльність Р(М)МО на основі попереднього діагностування й анкетування вчителів щодо проблем, які виникають у них під час викладання біології та природознавства в навчальних закладах різних типів.
2. Сприяти обміну досвідом учителів району (міста) щодо методики викладання біології та природознавства й підвищення рівня навчальних досягнень учнів у сільських малочисельних школах.
3. Особливу увагу звернути на вирішення проблем планування і проведення заходів із метою надання методичної допомоги вчителям щодо використання в навчальному процесі тестових технологій та покращення якості підготовки учнів до ЗНО, дослідження питань ефективності організації повторення вивченого навчального матеріалу, діяльності вчителів щодо удосконалення вмінь учнів працювати з різними формами тестових завдань, визначення найбільш важких для учнів тем, організації роботи щодо усунення прогалин у знаннях тощо.
4. Виявляти обдарованих дітей, проводити підготовку до інтелектуальних завдань за програмою міжнародної олімпіади з біології, ураховуючи нахили, здібності та зацікавленості. Особливу увагу приділяти роботі з дітьми, які вже мають певні досягнення у Всеукраїнській учнівській олімпіаді з біології, конкурсі-захисті екологічних проектів і різноманітних конкурсах екологічного напряму, цілеспрямовано готувати їх до участі у відповідних змаганнях.

Керівникам загальноосвітніх навчальних закладів:
1. Здійснювати внутрішній контроль за якістю викладання біології та природознавства.
2. Сприяти оновленню матеріальної бази кабінету-лабораторії біології.
3. Для підвищення якості виступу учнів в інтелектуальних змаганнях із біології та екології впроваджувати індивідуальні форми роботи з обдарованими дітьми та проведення науково-дослідної роботи.
4. Для формування дослідницької культури школярів створити науково-дослідну ділянку та навчальну шкільну екологічну стежину на території школи або в межах природоохоронної території.

Учителям біології та природознавства:
1. Більше уваги приділяти вивченню базового теоретичного матеріалу із застосуванням його при розв’язанні різнотипових задач усіх рівнів складності.
2. Відпрацьовувати з учнями всі етапи розв’язування задач з екології та генетики. Особливу увагу звертати на етапи складання умови задачі, чітко прописувати хід рішення та отримання остаточної відповіді.
3. Використовувати тестові завдання різних форм і ступеня складності, широко практикувати тестування як навчальний прийом та форму перевірки знань, умінь і навичок школярів.
4. Підготовку школярів до виконання тестових завдань із біології слід здійснювати за моделями, запропонованими Українським центром оцінювання якості освіти. Ці моделі розроблено відповідно до вимог Державного стандарту базової і повної середньої освіти, вони охоплюють усі головні напрями біологічної освіти школярів та репрезентують усі розділи чинної програми, передбачають виконання звичних для них різнотипних завдань. Корисним є застосування в навчальному процесі з біології завдань із видання «ТІМSS-2007: Засади вимірювань і відкриті завдання із математики та природничих наук для 4 і 8 класів» / Переклад з англійської. – Х. : Факт, 2006. – 672 с.
5. Не використовувати готові зразки тестових завдань, які друкуються в методичній літературі, фаховій пресі, спеціальних збірниках, якщо вони не мають відповідного грифу Міністерства освіти і науки України. Такі матеріали необхідно добирати уважно, аналізуючи їхню відповідність головним дидактичним вимогам до структури та змісту навчальних і контрольних завдань такого типу.
6. Використовувати тестові завдання при здійсненні поточного і тематичного контролю. Особливу увагу необхідно приділяти бланковому тестуванню. Учитель повинен перевіряти не лише правильність виконання учнями тестових завдань, а й правильність заповнення бланків відповідей.
7. Для підвищення мотивації учнів до вивчення біології проводити уроки нестандартно, у цікавій інтерактивній формі: уроки-дослідження, наукові практикуми, дискусії, конференції; добирати дидактичний матеріал про яскраві факти з життя видатних науковців, із зоопсихології, з історії розвитку взаємовідносин людини та природи тощо.
8. Особливу увагу необхідно приділити завданням практичного змісту, якісним задачам та завданням, виконання яких потребує використання нестандартних прийомів, застосування знань у нестандартних ситуаціях.
9. Пропонувати учням вести детальні конспекти лекцій (записувати визначення наукових понять, законів, схеми, стандартні дані тощо); бажано, щоб цей конспект залишався в учнів протягом усього курсу, що також полегшить повторення матеріалу напередодні ЗНО.
10. Під час уроку широко застосовувати засоби інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема віртуальні біологічні лабораторії, освітні ресурси Інтернет.
11. Акцентувати увагу на підвищенні рівня екологічної культури школярів, зокрема володінні ними знаннями сталого розвитку суспільства. Крім того, слід приділяти більше уваги теорії та історії розвитку екології, а також вихованню в учнів умінь і навичок використання екологічних знань на практиці та в особистому житті.
12. Для підвищення якості знань, умінь і навичок учнів з біології та природознавства, посилення їх мотивації до вивчення цих предметів необхідно передбачити, щоб тема складалася не більше ніж з 12 уроків. Процес вивчення кожної теми розподіляти на три етапи:
1) мотиваційний, коли вчитель пояснює, задля чого вивчається певна тема, які знання мають бути засвоєні, які вміння і навички сформовані;
2) операційно-пізнавальний – основний етап, у процесі якого досягаються поставлені навчальні, розвивальні та виховні цілі;
3) контрольно-оцінний, у ході якого завершується вивчення теми й одержуються об’єктивні дані про якість її засвоєння кожним учнем.

О.М. Кривенцова, методист науково-методичної лабораторії з проблем виховання здорового способу життя ХОНМІБО;
С.А. Божко, старший викладач секції методики виховання і розвитку особистості кафедри методики дошкільної та початкової освіти

Фізична культура є важливою складовою частиною системи освіти та виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів, формування в них умінь і навичок здорового способу життя, організації корисного дозвілля та активного відпочинку, розвитку, відновлення фізичних і духовних сил, реабілітації та корекції здоров'я, виховання позитивних моральних і вольових якостей.
Протягом 2009/2010 н.р. у межах методичних виїздів (ДАРів) вивчено стан фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах області.
Учителі фізичної культури, як правило, добре володіють та використовують на уроках сучасні форми організації роботи з учнями. У підготовчій частині уроків учителі застосовують комплекси загальнорозвиваючих вправ у русі, на місці, з предметами. Основна частина уроків насичена спеціально підібраними вправами для закріплення вивчених прийомів, відповідно до фізичної та функціональної підготовки учнів. Наприкінці основної частини проводилися ігри для повторення та закріплення набутих умінь і навичок. На заключення вчителі проводять вправи для відновлення дихання, координацію та приведення організму у стан спокою, підбивають підсумки уроків, визначають кращих учнів. Разом із тим під час проведення уроків спостерігаються суттєві недоліки:
• не всі вчителі проводять медико-біологічний контроль стану учнів (ЧСС);
• не здійснюються індивідуальний та диференційований підходи на уроці.
У більшості загальноосвітніх навчальних закладів наявні відповідні нормативні документи з питань організації фізичного виховання, які рекомендовано Міністерством освіти і науки України. Стендова наочність, журнали з техніки безпеки відповідають сучасним вимогам. Учителями фізичної культури ведеться моніторинг спортивних досягнень учнів.
Аналіз діяльності районних (міських) методичних об’єднань учителів фізичної культури показав, що у 2009/2010 навчальному році основними завданнями роботи методичних об’єднань було визначено:
• підвищення рівня професійної компетентності вчителів фізичної культури;
• упровадження нової навчальної програми з фізичної культури для учнів 5 – 9-х класів;
• здійснення медико-педагогічного контролю на уроках фізичної культури;
• модернізація уроку як основної форми організації навчально-виховного процесу через упровадження особистісно орієнтованих технологій навчання і виховання;
• виховання позитивного ставлення учнів до занять фізичною культурою, здорового способу життя.
Аналіз планів роботи Р(М)МО вчителів фізичної культури свідчить про те, що: вчителі районів (міст) беруть участь у фахових конкурсах, ярмарках педагогічних ідей та конкурсах на кращий інноваційний урок; здійснюється моніторинг організації та проведення районних (міських) змагань із різних видів спорту; ведеться різнопланова методична робота з учителями щодо підвищення їхньої професійної майстерності, ефективності викладання предмета з урахуванням сучасних вимог; використовуються сучасні форми проведення засідань Р(М)МО; здійснюється самооцінка діяльності РМО за кваліметричною моделлю.
Проте спостерігаються такі недоліки:
• у жодному відвіданому навчальному закладі не відкриті групи для дітей, які за станом здоров’я віднесені до спеціальної медичної групи;
• системний моніторинг навчальних досягнень і фізичної підготовленості учнів із внесенням своєчасних коректив у навчально-виховний процес проводиться на недостатньому рівні;
• незадовільним є забезпечення навчально-методичною літературою з фізичної культури;
• не звертається увага на підвищення рівня професійної підготовки вчителів із питань теоретичних знань, рухових умінь і навичок учнів, проведення додаткових занять з учнями, які за станом здоров’я віднесені до спеціальної медичної групи.
На виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 06.04.2006 року №270 «Про проведення Всеукраїнського конкурсу на кращий інноваційний урок фізичної культури та урок фізичної культури з елементами футболу» у 2010 році проведено І (районний) та ІІ (обласний) тури вищезазначеного конкурсу серед учителів фізичної культури Харківської області. Мета цього конкурсу – виявлення творчих здібностей учителів фізичної культури, підвищення рівня їх професійної майстерності, розвиток шкільного футболу та популяризація засад здорового способу життя.
На розгляд журі ІІ (обласного) туру було представлено 23 роботи вчителів фізичної культури: 19 робіт від районів (міст) області та 4 роботи від районів м. Харкова. Слід зазначити, що до участі в конкурсі від учителів Дворічанського району подано 3 роботи, м. Куп’янська – 2 роботи.
Переможцем (за сумою балів) рішенням журі визначено Вінник Г.В., учителя фізичної культури Харківської гімназії № 144 Харківської міської ради. Лауреатами визнано Закалюжного В.В., учителя фізичної культури Лозівського ліцею № 4 Лозівської міської ради, та Недвигу О.М., учителя фізичної культури Подолівської ЗОШ І-ІІ ст. Барвінківського району.
Подані роботи засвідчили, що одним із пріоритетних напрямів діяльності вчителів фізичної культури є збереження та зміцнення здоров’я учнів, формування їх життєвоважливих рухових умінь та навичок, залучення до самостійних занять фізичними вправами, підвищення пізнавальної активності шляхом упровадження в навчально-виховний процес сучасних методів, форм роботи, інноваційних педагогічних технологій.
До участі в ХVIІ педагогічній виставці-ярмарку педагогічних ідей та технологій було подано 76 робіт учителів фізичної культури, з яких 30 відзначено дипломами різних ступенів.

Результати участі вчителів фізичної культури в ХVIІ педагогічній виставці-ярмарку педагогічних ідей та технологій

Разом із тим слід зазначити невідповідність частини робіт не відповідала визначеним вимогам, що свідчить про неврахування вчителями критеріїв, за якими оцінюються матеріали.
Аналіз результатів анкетування, вхідного-вихідного діагностування слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів предмета «Фізична культура» засвідчив, що спостерігається позитивна динаміка зростання інтересу педагогів до навчання на курсах підвищення кваліфікації, до вдосконалення власної професійної компетентності. Фактом зростання навчальної мотивації вчителів фізичної культури є також відвідування спецкурсу на базі ХОНМІБО «Соціоекологічна ситуація Харківської області та здоров’я населення» (усього в роботі спецкурсу взяли участь 259 слухачів (2008/2009 н.р. – 128).
Діагностування за опитувальником «Професійний портрет учителя фізичної культури» показало, що факторами, які впливають на якість освіти, учителі вважають: рівень професіоналізму вчителя (82 %), якісне планування методичної роботи (65 %), наявність педагогічного досвіду вчителя (52 %), моніторинг організації та якості методичної роботи (41 %), наявність у вчителя організаційних умінь (38 %), нетрадиційні форми проведення уроків (14%). Учителі фізичної культури володіють ПК: на початковому рівні – 10 %, на фаховому рівні – 27 %, на середньому рівні – 63 %.
З метою визначення ступеня ефективності викладання предмета “Фізична культура” проведено анкетування вчителів фізичної культури загальноосвітніх навчальних закладів області (67 респондентів).
Для з’ясування джерел підвищення фахової компетентності на питання «Що (хто), на Ваш погляд, найбільш допомагає в підвищенні компетентності вчителя фізичної культури?» 75 % респондентів зазначили, що найбільшу роль відіграє районне (міське) методичне об’єднання; 18,7 % опитаних відмітили важливу роль самоосвіти; 6,3 % – спеціальні фахові видання. Таким чином, відстежується тенденція щодо недостатньої уваги вчителів до самоосвіти та інертність у самостійному вирішенні професійних питань.

Визначення джерел підвищення фахової компетентності

100 % респондентів усвідомлюють головну мету і завдання предмета «Фізична культура»: покращення фізичного розвитку та стану здоров’я учнів, удосконалення функціональних можливостей організму, розвиток основних життєзабезпечувальних систем, формування адекватної самооцінки особистості, моральної самосвідомості, цілеспрямованості, впевненості у своїх силах, витримки.
Причинами зниження інтересу дітей до уроків фізичної культури 39,7 % вчителів вважають недостатню педагогічну освіту батьків щодо значення фізичного виховання в житті власної дитини; 37,1 % – недостатню пропаганду здорового способу життя; 9,3 % – малу оплату праці педагогів; 6,7% – високі вимоги програмового матеріалу; 4,6 % – недостатню увагу до уроку з боку адміністрації школи.

Розподіл відповідей на питання «Які причини зниження інтересу дітей до уроків фізичної культури?»
Можна зазначити, що незадовільна педагогічна освіта батьків щодо фізичного виховання, небажання дітей займатися фізичною культурою та недостатня пропаганда здорового способу життя є одними з головних причин зниження інтересу дітей до занять. Незначний відсоток учителів незадоволені оплатою праці та увагою до уроків із боку адміністрації школи, але ніхто з викладачів не зазначив, що вчитель відіграє головну роль щодо формування інтересу в дітей до уроків фізичної культури.
Слід зазначити: анкетування вчителів показало, що вирішального значення під час проведення уроків набувають такі фактори як мотивація до занять, забезпечення індивідуального підходу до учнів відповідно до стану їхнього здоров’я та рівня фізичної підготовленості. Також зацікавленість учнів до фізичної активності багато в чому залежить від кваліфікації вчителів, правильності застосування форм і методів організації занять. Крім того, важливу роль відіграє матеріально-технічне забезпечення спортивних залів.
У 2009/2010 н. р. навчальні заклади Харківської області були недостатньо забезпечені підручниками з фізичної культури.

Забезпеченість підручниками з фізичної культури ЗНЗ у Харківській області
у 2009/2010 н.р.

Недостатня забезпеченість навчальною літературою учнів загальноосвітніх закладів на сьогодні також значно знижує якість навчально-виховного процесу.
Проблемами також залишаються відсутність спортивних залів у загальноосвітніх навчальних закладах області та часткова забезпеченість матеріально-спортивним інвентарем.

Рекомендації щодо покращення викладання навчального предмета «Фізична культура»

Керівникам Р(М)МО та ШМО вчителів фізичної культури, навчальних закладів:
1. Забезпечити подальше впроваджування нової навчальної програми з фізичної культури у навчальний процес. Сприяти поповненню спортивно-технічної бази навчальних закладів відповідно до вимог даної програми.
2. Відстежувати впровадження навчальних програм для учнів, які за станом здоров’я віднесені до спеціальної медичної групи.
3. Здійснювати коригування методичної роботи на основі ґрунтовного аналізу діяльності за попередній рік на підставі дослідження потреб педагогічних працівників.
4. Використовувати різні форми організації навчально-виховного процесу з фізичної культури для забезпечення оптимального рухового режиму школярів.
5. Ширше залучати вчителів фізичної культури до участі в професійних конкурсах, виставках-презентаціях педагогічної майстерності тощо.
6. Спільно з комітетами з питань фізкультури та спорту і відділами у справах сім’ї та молоді забезпечувати залучення до занять фізичною культурою і спортом дітей-сиріт, дітей-інвалідів, дітей з малозабезпечених та багатодітних сімей, дітей девіантної поведінки та з відхиленнями особистісного розвитку, а також створювати умови для масового залучення учнівської молоді до різних форм фізкультурно-оздоровчої, спортивно-масової роботи, занять у спортивних секціях та гуртках у позаурочний час.

Учителям фізичної культури та вчителям початкових класів, які викладають предмет «Фізична культура»:
1. Забезпечити подальше якісне впроваджування навчальної програми з фізичної культури в навчальний процес.
2. Підвищувати рівень особистої професійної підготовки з питань теоретичних знань, рухових умінь та навичок учнів; проведення додаткових занять з учнями, які за станом здоров’я віднесені до спеціальної медичної групи.
3. Забезпечити повне виконання вимог безпеки життєдіяльності на уроках фізичної культури, у позакласній та позашкільній фізкультурно-оздоровчій діяльності.
4. Підвищувати рівень обізнаності батьків щодо фізичного виховання дитини шляхом залучення батьків до спортивно-масової роботи навчального закладу.
5. Забезпечити системний моніторинг навчальних досягнень і фізичної підготовленості учнів із внесенням своєчасних коректив у навчально-виховний процес.
6. Забезпечити збереження та зміцнення матеріально-спортивної бази загальноосвітніх навчальних закладів.

Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів інваріантної складової навчального плану
у 2009/2010 навчальному році

http://www.edu-post-diploma.kharkov.ua/index.p....emid=95

Методичні рекомендації за результатами секційних засідань керівників Р(М)МО вчителів за предметами:

http://www.edu-post-diploma.kharkov.ua/index.p....emid=95

http://edu-post-diploma.kharkov.ua/index.p....ection6

Укладачі: директор НМПЦ Департаменту з гуманітарних питань управління освіти Харківської міської ради Кондрашина Г.В., методист Ампілогова Л.П.

В сучасних умовах практичних кроків реформування освіти, в умовах переходу на нову філософію, методологію навчання, планування як функція управління методичною роботою в районі, набуває особливого значення.
Орієнтація на зовнішнє середовище, його спрямування на забезпечення запиту соціуму потребує від методистів умінь визначати перспективні цілі діяльності педагогів, філософію діяльності РМК (ІМЦ) та формувати методичну політику. При цьому завідувач РМК повинен бачити проблеми, що виникають в процесі діяльності педагогічних колективів, виділяти найбільш важливі результати і оцінювати досягнення, формувати у громадськості уяву про окрему школу, про педагогів, про якість освіти.
Річний план як основний документ, що регламентує методичну роботу, за своїм змістом, структурою і призначенням розвивається разом з розвитком освіти і, безумовно, з розвитком РМК (ІМЦ).
Час вимагає від завідувача РМК (ІМЦ), окрім забезпечення того освітнього рівня, який заявлено, постійно піклуватися про оновлення і розвиток саме свого району, створювати йому позитивний імідж. Тому особливо актуальним в діяльності РМК (ІМЦ) постає проблема складання дієвого, ефективного річного плану, який за своїм призначенням поєднував би стабільне функціонування і певний розвиток, відбивав би усі суттєві відмінності, які саме дозволяють району бути привабливим і успішним.
Для того, щоб скласти такий план, перш за все, необхідно знайти “больові” точки в методичній роботі, визначити проблеми, класифікувати їх відповідно до закономірностей розвитку району в цілому та привести їх до єдиної методологічної основи.
Для цього завідувачу РМК (ІМЦ) слід вивчити внутрішні і зовнішні запити району, потім окреслити майбутнє, яке завжди присутнє в сьогоденні, і таким чином передбачити можливості розвитку в методичній діяльності.
Головні напрями і актуальні складові методичної роботи відбиваються в структурі плану. Освітянська практика має досвід складання річних планів за різною структурою.
Як показує практика, реалізація будь – якого аспекту, що потребує особливої уваги, можливо лише за допомогою планування спеціальних заходів, завдань, що забезпечать комплексність і цілісність вирішення методичної проблеми. Тому у структурі плану можуть з’явитися такого напряму розділи:
 забезпечення фундаментальної освітньої підготовки учнів у єдності з профільним навчанням;
 створення психолого-педагогічних умов для розвитку творчої особистості на основі концепції ефективного функціонування науково-дослідної роботи;
 посилення практичної спрямованості навчання шляхом реалізації інноваційних форм організації навчально-виховного процесу;
 забезпечення умов реалізації національно - культурних потреб особистості.
 формування громадянської позиції учнів, їх підготовки до майбутньої трудової діяльності.
з таким функціоналом:
 організаційно – розпоряджувальний;
 методичний;
 інноваційний.
 інформаційно-довідковий.
 моніторинговий;
 соціально-педагогічний;
 контрольно-аналітичний;
Глибинна суть функціонального підходу полягає в тому, що той чи інший функціонал зобов’язує методиста виконувати все, що необхідно за даним напрямом; планувати, виявляти проблеми, своєчасно їх усувати, здійснювати контроль, корекцію, аналізувати поточні і кінцеві результати, підводити підсумки, готувати звітні матеріали, вносити пропозиції, залучати фахівців до виконання тих чи інших завдань, здійснювати повний управлінсько - методичний цикл, тобто забезпечувати методичний супровід визначеного аспекту. Такий підхід до планування підвищує особисту відповідальність методиста і змушує його глибинно володіти своїм напрямом діяльності.
Як показує практика, планування з визначенням функціоналу виправдовує себе і має позитивні переваги в організації методичної роботи з педагогічними колективами на відміну організації методичної діяльності просто за посадовими обов’язками.
На підставі конкретних цілей, висунутих завдань, відповідно до методичної мети формується змістова частина роботи педагогічних колективів, психологів в цілому по району і структурується за основними напрямками методичної діяльності.
Суттєвим додатком до річного плану може бути “Список літератури”, в якому перелічена література з питань планування і організації науково-методичної роботи в школі, інноваційної діяльності, національного виховання, правової освіти, основних сучасних наукових ідей, на підставі якої розробляється план і буде проводитися методична робота.
Підбиваючи викладене, стосовно формування структури річного плану, слід підкреслити, що вона формуються відповідно до вимог часу, згідно з нормативно-правовими документами, а адаптаційні аспекти в структурі – це є той творчий підхід до вирішення проблем. що забезпечує розвиток району, згідно з його специфікою і заявлених напрямів методичної діяльності.
Вибір структури річного плану роботи закладу важливий етап у плануванні, але не менш важливим є формування його змісту.
Відомо, що ефективне управління динамічною методичною складовою можливо лише за умови розробки продуманого, чіткого, цілеспрямованого на близькі і перспективні цілі та результати плану, в якому заплановані заходи виступають засобом впливу на методичну роботу і, за рахунок якої забезпечується розвиток педагогічної діяльності, тобто переорієнтація її на нову філософію освіти.

Досягти успіху у плануванні і його реалізації можна при дотриманні трьох умов: (Див. Моисеев А.М., Като А.Е., Лоренсов А.В., Хомерики О.Г., Нововведения во внутришколььном управлении. Научно-практическое пособие для руководителей общеобразовательных систем //Под общ. редакцией А.М.Моисеев. – М: Педагогическое общество России, 1998 – 232с.)
 знання того рівня, на якому перебуває колектив до початку планування;
 чіткого уявлення про бажаний рівень, до якого треба дійти наприкінці запланованого періоду;
 вибору ефективних шляхів і засобів планової діяльності.
В газеті “Завуч” № 22 964) серпень – 2000р. “Плануємо на новий навчальний рік” Л.Барна, старший науковий співробітник лабораторії якості освіти ЛОНМІО підкреслює, що:
 планування має надати визначеності та чіткої спрямованості всій методичній діяльності в районі, тобто на основі планування має відбутися упорядкування роботи.
 призначення планування –це забезпечення моделювання образу бажаних майбутніх результатів, на основі аналізу і прогнозу зовнішніх і внутрішніх обставин;
 планування має дати відповідь не лише на запитання: Хто?, Що?, Коли? (до сьогодні саме за таким принципом планується методична робота), а й відповідь на питання: «Що слід змінити?», «Чого передбачено досягти ?»;
 плануванням визначається методична ідея, вимоги до процесу реалізації і результатів, критерії і показники оцінки;
 планування покликане створити умови для успішного здійснення методичної роботи. Саме план задає основи організації, координації, інтеграції методичної діяльності.
Тільки такого роду планування дає можливість правильно зорієнтувати всю методичну роботу, допомагає досягти запланованих результатів у визначені терміни.
Результати вивчення річних планів РМК (ІМЦ) м. Харкова показують, що більшість із них за своєю структурою, на перший погляд є оптимальними та інноваційними за своїми підходами до планування, а за змістом залишаються формальними.
Виразні недоліки, що виявлені в більшості річних планів можна поділити на три групи: контрольно-аналітичні, ієрархічно-цільові, підсумково - узагальнюючі.
До контрольно-аналітичної групи недоліків можна віднести наступні:
 аналіз стану методичної роботи здійснюється на рівні констатуючих результатів, а не на рівні виявлення, визначення факторів, що сприяли, або не сприяли успіху;
 відірваність аналізу методичної роботи від структури плану, визначених проблем і прогнозуючих результатів - проблеми самі по собі, а аналіз окремо сам по собі;
 практично відсутній аналіз реалізації методичних функцій і засобів впливу на результативність методичної діяльності в педагогічних колективах;
 не вносяться до аналізу методичної роботи наслідки поточної контрольно-аналітичної діяльності для обґрунтування проблем (організаційні, методичні, управлінські, змістові);
 не аналізуються цільові програми, ступінь їх виконання відповідно до типу закладу;
 не розмежовується аналіз методичної роботи закладу в режимі функціонування і в режимі розвитку.
Відсутність такого глибокого і різнобічного аналізу методичної роботи робить план формальним і не достатньо дієвим.
Друга група. Група ієрархічно - цільових недоліків, що виявлені в планах роботи РМК (ІМЦ) стосується забезпечення принципів формування цілей і цілепокладання при визначенні заходів:
 більшість визначених цілей, очікуваних результатів, методичних напрямів діяльності відірвані від реального стану, в якому знаходиться система;
 вибрані методичні теми (проблеми) не обґрунтовуються (з якою метою?), відповідно до яких потреб визначаються - зовнішнім чи внутрішнім: загальноосвітянським програмам, програмам регіонального, обласного, міського чи районного рівнів. Практично усі цілі носять загальний характер, вони не конструктивні, не конкретизуються відносно очікуваних результатів і визначених проблем.
Головним у третій групі недоліків (підсумково-узагальнюючій) є те, що, практично, в усіх річних планах не визначаються форми представлення поточних, кінцевих, узагальнюючих результатів за наслідками виконання тих чи інших завдань, їх місце заслуховування, обговорення, не фіксуються види методичних рішень.
Саме відсутність методичних рішень є одним із основних недоліків щодо забезпечення дієвості плану. Реалізація методичних функцій зі спрямування, регулювання, коригування забезпечує умови цілеспрямованої діяльності педагогічного колективу забезпечує плану дієвості. При відсутності у плануванні методичних рішень, їх форми представлення за наслідками проведених заходів, робить план формальним переліком методичних заходів.
Функція планування – одна із основних функцій завідувача РМК (ІМЦ). Від того, за якою технологією проходить процес планування, залежить його якість і дієвість.
Процесу планування передуває підготовчий етап: збирання матеріалу для проведення аналізу стосовно впливу діяльності РМК (ІМЦ) на результативність методичної діяльності педагогічних колективів в контексті визначеної методичної ідеї.
Загальні вимоги до аналітичної інформації:
 чіткість викладу;
 логічна послідовність;
 аргументованість висновків;
 точність оцінок, яка виключає можливість суб’єктивного тлумачення;
 врахування причинно-наслідкових зв’язків;
 обов’язкове застосування таблиць, діаграм, графіків.
Враховуючи те, що сьогодні в системі освіти функціонують різні типи навчальних закладів (ліцеї, гімназії, колегіуми, спеціалізовані школи, НВК), то і аналіз необхідно здійснювати відповідно до заявленого рівня освітньої діяльності, тобто відносно типу закладу і його структури.
Тому аналізу роботи окремого закладу повинна передувати інформація про тип закладу, його структуру, напрями освітньої діяльності, проблеми над якими працював педагогічний колектив (організаційні, методичні, управлінські, змістові) і очікувані (прогнозуючі) результати.
Посилаючись на окремі наукові публікації, пропонується група наступних питань, які доцільно включати в аналіз роботи окремого закладу:
 склад учнів і порядок їх прийому;
 інноваційні процеси і їх вплив на вирішення поставлених завдань;
 дослідну, експериментальну роботу у закладі освіти;
 класи зі спеціальними освітніми програмами, профілями;
 наступність між урочним навчанням і позакласною роботою, між ступенями навчання;
 діяльність з розробки програмно-методичного забезпечення навчального процесу (навчальний план, програми, технології навчання);
 діяльність кафедр, тимчасових творчих колективів, психологічної служби тощо;
 зовнішні зв’язки навчального закладу;
За наслідками проведеного аналізу окреслюються проблеми, які позитивно вирішувалися у закладі за рахунок методичної роботи, обґрунтовуються висновки про досягнутий рівень, прогнозуються зміни, які необхідно провести на рівні окремого закладу освіти або району в цілому і шляхи їх вирішення. Саме детальний аналіз діяльності педагогічних колективів за усіма напрямами діяльності виступає підґрунтям для формування конструктивної загальної районної мети і цілей різних рівнів, і лише тоді план може виступати засобом досягнення висунутих цілей і завдань.
Практика і наука пропонує різні форми планування.
Для упорядкування заходів відповідно до сформованих цілей, вибраних шляхів і прийняття методичних рішень можна вибрати таку форму планування (таблиця2).
Таблиця 2
№ з/п Цільова настанова ( з якою метою?) Зміст роботи Термін вик. Відпов. Форма узагальн. результ. Місце заслухав і метод. рішення Від. про вик.

У графі “Цільова настанова” визначається загальна мета до розділу, напрямку методичної діяльності при необхідності деталізується відповідно до окремих заходів: реалізації виховних, освітніх методичних програм, тощо)
“Форма узагальнення результатів” – інформація; аналітичні довідки, рекомендації, (індивідуальні і загальні) таблиці, графіки, схеми, пропозиції, корекційні рекомендації тощо).
“Методичні рішення” – усі види стимулювань, рішення про розробку спеціальних програм, планів, заходів, узагальнення і розповсюдження досвіду на різних рівнях тощо.
План з його структурою, цілями, завданнями, заходами, виконавцями – це продукт, який повинен містити в собі певні механізми реалізації. Виникає питання: «План – продукт чого?» Зрозуміло, що це продукт глибокого аналізу методичної роботи як системи з однієї сторони, з іншої – це продукт методичної діяльності педагогічних колективів. Реалізація аналітичної функції, як складової процесу планування, у багатьох методистів викликає певні труднощі і потребує більш детального розгляду.
Орієнтуючись на наукові розробки, В.І.Паламарчук і В.П. Безпалько щодо здійснення технологічного підходу, зокрема аналізу педагогічних, методичних і управлінських дій, при підготовці плану роботи РМК (ІМЦ) необхідно провести:
 діагностування мотивів, методичного рівня і потреб учасників навчально - виховного процесу, щоб вийти на проблемно - орієнтований аналіз;
 визначити цілі, окреслюючи головні, другорядні, поточні і актуальні;
 співставити передбачувані потреби з реальним станом і визначити можливі очікувані результати, шляхи і засоби їх досягнення;
 окреслити концептуальну методичну ідею, яка покладається в основу розвитку;
 визначити доповнення, зміни, перетворення – змістовні, організаційні, управлінські, методичні;
 розробити основний методичний напрям, конкретний зміст діяльності, заходи з цільовими настановами і вибрати структуру.
При виборі структури плану і формуванні його змісту доцільно враховувати такі вимоги, виконання яких дозволить уникнути можливих помилок:
 дотримуватися відповідності річного плану визначеній методичній концепції розвитку;
 провести глибоку аналітичну процедуру аналізу інформації, схем, таблиць, графіків тощо;
 дотримуватися принципу неперервності у плануванні: кожний новий етап базується на досягнутому, який є вихідним на шляху планування наступного результату;
 передбачати діагностику на певних етапах реалізації плану, можливість контролю досягнутих цілей;
 включити до підготовчого етапу планування заходи з формування в учасників навчально - виховного процесу однакового розуміння методичних цілей, завдань, ідей розвитку;
 визначити інструментарій, що забезпечить оцінку кінцевого результату, адресність виконання завдань і заходів.
Вимоги щодо дотримання принципу системності у плануванні потребують теж особливої уваги. Труднощі, що виникають при реалізації принципу цілепокладання та цілеутворення потребують розгляду технології формування цілей та реалізації названих принципів.
Ключем до розуміння технологічного підходу у плануванні, зокрема формування структури плану є послідовна орієнтація на конкретно визначені цілі.
Спосіб постановки цілей, що пропонує педагогічна технологія, вирізняється підвищеним інструментарієм, сутність якого полягає в тому, що цілі формуються через кінцевий результат, який усі учасники навчально-виховного процесу і зокрема методичної діяльності надійно можуть розпізнавати.
Алгоритм формування цілей, запропонований Дж. Морриссеєм, визначає, що мета повинна:
 спрямовуватися на кінцевий результат (а не на процес, як частіше всього це спостерігається в планах);
 конкретизуватися термін досягнення мети;
 відповідати безпосередньо цільовому призначенню і функціональним обов’язкам виконавця;
 співпадати з розумінням тих, хто буде працювати на її досягнення;
 відповідати принципу реальності виконання;
 співпадати з інтересами виконавців і не викликати конфліктів у педагогічному колективі;
 поєднувати логіку дій із існуючими та кінцевими результатами.
Цілеспрямованість, єдність, взаємозв’язок усіх структурних підрозділів забезпечується принципом цілепокладання.
Ціль, як було підкреслено – це образ очікуваного результату, співвіднесеного до можливостей педагогічного колективу, визначений у часі, операційно поставлений.
Будувати ієрархію цілей – значить поєднувати головну методичну мету, яка диктується державою і вимогами суспільства з метою, визначеною у районі.
Наприклад, мета – це «Переорієнтація вчителів на нову особистісно – орієнтовану філософію, методологію навчання»: У плані вона може трансформуватися таким чином:
 стимулювати практичні знання при аналізі уроку і навчально-виховних заходів;
 проводити заходи з формування в учителів навичок роботи за новими технологіями навчання;
 забезпечувати науково - методичний супровід інноваційної діяльності;
 стимулювати творчий характер праці вчителя;
Кожна названа ціль може дати свою групу цілей.
Мета трансформується у завдання, якщо в ній визначені способи досягнення ( на основі, за рахунок, шляхом, для чого та ін.).
Наприклад,
 визначити для кожної категорії вчителів шляхи і форми підвищення їх професійної майстерності на основі наслідків атестації та аналізу проблем у педагогічний діяльності;
 запровадити тренінги з опанування технологій особистісно - орієнтованого навчання учнів.
Ґрунтовно аналізуючи різного рівня цілі, створюючи їх ієрархічний ланцюжок реалізується принцип цілепокладання.
Завідувач РМК (ІМЦ) формує головну методичну ідею розвитку і розділи плану, а потім визначаються шляхи (заходи) щодо її реалізації.
Таким чином методична діяльність кабінету зосереджується на головному. А структура і форма плану, конструктивність цілей і відповідність вибраних заходів надає йому конкретності, дієвості. Лише усвідомлений, виважений, компетентний підхід до планування забезпечить його дієвість плану і ефективність методичної роботи в районі. В.О.Сухомлинський зазначав: “Джерело багатьох негараздів полягає в тому, що день у день, з місяця в місяць, з року в рік повторюються одні і ті ж самі недоліки: про них без кінця говорять, а справа не поліпшується.»
Дотримуючись рекомендацій планування можна побачити і не тільки побачити, а й уникнути багатьох причин, що негативно впливають на організацію методичної роботи в районі, виявляти прогалини не тільки в педагогічній а й в методичній діяльності, що не менш важливо, якщо ми хочемо розвиватися разом з розвитком системи освіти в цілому і відповідати вимогам сьогодення.

http://www.kharkivosvita.net.ua/library/552

http://www.uchportal.ru/

http://www.osvita.org.ua/