Спілкуйтесь з дітьми...
На черговій конференції «Буття українців», що відбулася наприкінці березня у Києві, йшлося про те, як виростити й виховати здоровим та всебічно розвиненим представника нашої нації. У своєму виступі Олександр Марчук, який вивчає давньоукраїнські традиції, зазначив, що людина не може бути здоровою, якщо не розвиває свої інтелектуальні можливості. Власне, якби життя в українському соціумі було гармонійним, то роль вихователя цілком можна було б довірити школі. На жаль, парадокс нашого національного буття полягає в протилежному: в багатьох українських школах навчання і виховання будують так, що від цих закладів марно сподіватися – чогось доброго. Насамперед, маю на увазі те, що сучасні школи, включаючи й вищі, відірвані від справжнього правдивого національного життя, там пропагуються невластиві українцям ідеали, такі, наприклад, як жадоба до грошей, зверхність однієї людини над іншою, врешті – нівелюють давні звичаї і традиції предків.
– Чи ж може в такому середовищі вирости здоровим і щасливим українець? – запитую Олександра Марчука.
– На жаль, система освіти в українських школах нагадує такий вид культуризму, що спеціалізується на розвиткові однієї частини тіла. Інакше, як дисгармонізацією особистості, цей процес і не назвеш. Що ж отримуємо в результаті? Повільну руйнацію здоров’я, аж до його знищення. На жаль, це відбувається навіть у таких вищих навчальних закладах, як університети. Замість того, щоб формувати цілісне світосприйняття молодої людини (власне, назва «універсум» означає цілісність), там дають фрагментарну освіту. Часто такі юнаки й дівчата не розуміють, що роблять, куди рухаються… Я вважаю, це відбувається внаслідок того, що насправді немає дисциплін, які б формували цілісне світосприйняття. Хіба може зробити це декілька годин філософії на тиждень? Таким чином, вуз закінчують люди, свідомістю яких можна легко маніпулювати.
–У чому особисто Ви вбачаєте вихід з цієї ситуації?
– О, наш народ має надзвичайно ефективну, повнокровну систему виховання і розвитку особистості, включаючи інтелектуальну, нейрофізіологічну сфери, центральну й периферійну нервові системи. Найпарадоксальнішим є те, що кожен українець у глибинах своєї підсвідомості носить ті знання. Проблема лише в тому, що не може їх усвідомити. Насамперед, цей пласт знань пов’язаний з життям на лоні природи. Якщо поспілкуватися з будь-якою бабусею, яка живе в селі, то одразу можна відзначити, що до природи ця людина ставиться, як до живої істоти, більше того, вона для неї – Бог.
– Що ж відбувається внаслідок спілкування з природою?
– Включаються особливі частини мозку, що дають змогу спілкуватися із землею, рослинами, тваринами. Внаслідок цього йде гармонізація особистості, не виникає інтелектуального розриву.
– Пане Олександре, що б Ви порадили батькам, які вимушені своїх дітей оформляти у звичайні, далекі від арійських традицій школи? На жаль, у більшості випадків іншого вибору немає…
– Багато сучасних вчителів не усвідомлюють, що вони не засівають поле (свідомість учнів) чимось позитивним, а «асфальтують» ту площину, що є насправді зомбуванням. Я вже казав, що такий підхід може лише зруйнувати здоров’я… Але вихід є. Відповідальність за повноцінне навчання і виховання дитини батьки мусять взяти на себе. Насамперед, вони повинні максимально багато, скільки дозволяє час, спілкуватися з дитиною. Наступне правило: навчити свого сина чи доньку спілкуватися із землею, водою, рослинами. Жива природа несе багато цінної для життя інформації. Якщо посилати їй почуття любові, то у відповідь обов’язково отримаєш у декілька разів сильніші сигнали. Зрозумівши ці істини на рівні підсвідомості, дитина таким чином опирається на тисячолітню мудрість предків, а володіючи нею, буде завжди отримувати позитив від життя. Часом ми, українці, не знаємо, які великі знання носимо у собі. Той величний дух предків наших найповніше передається у процесі живого спілкування. Один з постулатів, який дійшов крізь тисячоліття, полягає в тому, що оточуючий простір є святим, його треба старанно охороняти від різноманітних негативів.
– У вас є діти?
– Так. Моєму синові Володимиру чотири роки.
– Ви його виховуєте в арійській (трипільській) традиції?
– Так. Перш за все, вважаю необхідним дати волю його характерові. Він мусить якнайповніше проявитись саме в перші роки свого життя. Це – перший крок до розкриття людської сутності.
– Кажуть, що діти, навіть маленькі, навчають своїх батьків. Чому Вас навчив Володимир?
– Він – моя перша дитина, яка зблизила нас із дружиною. Відчуваю, що ми всі троє тепер маємо спільний егрегор. Навіть всі троє спимо в одному ліжку за давньою українською традицією.
– Відомий західноєвропейський лікар Спок на противагу тому, що можете Ви, радить навіть немовля класти в окремій кімнаті й не реагувати на його «капризування»…
– Не думаю, що відчужена від батьківського й материнського тепла дитина вранці може встати й сказати: «Тату, я тебе люблю». Коли чую це вранці від сина, у мене на душі свято.
Тетяна ОЛІЙНИК
http://ukrgazeta.plus.org.ua
но не расстраивайтесь так. В мире хватает и других хлопот. Кризис-шмизис, терроризм, коррупция, бюрократия и др. Душу спасать надо... 
